Чорні Божі люди, злії вороги лицаря рубали.
Руки білі, ноги білі, відтинали.
Та й сміялися, та й знущалися, все чекали.
Аби сили тої сили лицарської не стало.
А він кров'ю клекотав, та й пісень співав,
Очей не опускав.
Силу тую, силу лицарськую
Із собою взяв.
Не плач за тим, чого не стало,
Бо як не стало, то й не було.
Що справді є, було і буде,
І будуть нелюди і люди.
Життя, хто ти є? Не покаже.
Життя, ким ти був? Не розкаже.
Лише матінка смерть знає як тебе звати,
Лише матінка смерть знає чого ти вартий.
Хто ти, сокіл чи змія, це лише воля твоя
Нагорода, або кара. Нелюдськая, Божая.
Або бийся з ворогами, або повзай під ногами,
Або будь поміж рабами, або між богами.
Black men of God, evil enemies of the knight hacked.
Hands white, legs white, cut off.
And they laughed and mocked, waiting for everything.
That the strength of that power of knighthood was not enough.
And he squealed with blood, and sang songs,
He kept his eyes low.
The power of that, the power of knighthood
He took with him.
Don't cry about what's wrong,
After all, it never happened.
What really is, was and will be,
And there will be inhumans and people.
Life, who are you? Don't show.
Life, who were you? Don't tell.
Only the mother of death knows what your name is,
Only mother's death knows what you are worth.
Who you are, the falcon or the serpent, is only your will
Reward, or bark. Inhuman, God's.
Either fight enemies or crawl under your feet,
Either between the slaves or between the gods.
