Іван Франко – Човен
Опубліковано Патріот в Вірші Івана Франка
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона:
Хто ти, човне? Що ти, човне? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Хвилі – то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;
Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.
Поти лиш живу правдиво, поки гріб той підо мнов:
Вітер гонить, хвиля ломить – і я вже на дно пішов.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль?
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль
Кажуть, що природа-мати нас держить, як їй там тре,
А в кінці мене цілого знов для себе відбере.
Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,
То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.
Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –
Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!
Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,
Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:
Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил –
Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув
І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,
Хто не має цілі. Човне, як пливеш, то знай же, де!
Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.
Таж і в бурю не всі човни гинуть – тим ся ти потіш!
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти?
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!
Стрий, 13 іюня 1880 Иван Франко - Лодка
Опубликовано Патриот в Стихи Ивана Франко
Волна радостно плюскоче и ластится к лодке,
Как ребенок, интересная, шепчет и расспрашивает она:
Кто ты, лодки? Что ты, лодки? Откуда и куда плывешь?
И о чем туда ищешь? Пробывший? Чего еще ждешь?
И ползет лениво лодка, и воркует, и ворчит:
Откуда взялся я - не знаю чем придется закончит
Бег мой вечный - поэтому не знаю. Волна носит, буря рвет,
Скалы грозят, манят-просят к себе берега меня.
Волны - это жизнь, то гробом, ласки и смерть моя,
Более собственным гробом вечно ховзаюсь тревожно я.
Поты лишь живу правдиво, пока гроб то подо мнов:
Ветер гонит, волна ломит - и я уже на дно пошел.
Что тут думать, что тосковать, что спрашивать о цели?
Сейчас жить, завтра гнить, ныне страх, а завтра боль
Говорят, что природа-мать нас держит, как ей там трет,
А в конце меня целого снова для себя отберет.
Что тут думать? Держит, то держит, а возьмет,
То возьмет - ни в семь, ни в этом не спрашивать меня.
Ненастную, несвободными день мой возраст мой, живи или погибай -
Все равно! Искать цели? Возраст борись, плыть ни кинь!
Волна весело плюскоче и ластится к лодке,
Нежная, как ребенок, шепчет и пришиптуе она:
Лодки брат, утех искать среди смерти, верх могил -
Это же не горе! Посмотри на море, килька здесь несесь парусов!
Не один утонул здесь лодка, но не кождий же утонул;
Хотя бы и девять не вернули, то десятый вернул
И пришел же к пристани. И нигде он не дойдет,
Кто не имеет цели. Лодки, как плывешь, то знай же, где!
Ведь не всё бушует море, тихое бывает чаще.
Да и в бурю не все лодки погибают - тем ся ты балуй!
А кто знает, может, в бурю именно спасешься ты?
Может, именно тебе ся вдасть к цели доплыть!
Стрый, 13 июня 1880 | |
