За те, що встоперше хочу мчати стрімголов
Виправляти усе невчасно знов,
Що не часто згадував, що для мене всім є Ти,
Що найдовший шлях обрав собі пройти.
За те, що не можу повернути час назад
Й обернути у літо снігопад,
Що злегковажив тим, що шанс дається лиш один,
Що прямим шосе здавався серпантин.
За те, що гортаю досі жовклі сторінки
Й живуть у душі святі рядки,
За помилками власними що повинен слідом йти.
Бачить Бог: вихід я хотів знайти...
Дзвін струн моїх у тиші чує лиш марево бліде,
Й той берег, що тепер пустує, чекає ще Тебе...
Пробач, що насмілився нас зламати,
Пробач, що відпустив, коли мав обійняти,
Пробач, що забув, коли мав пам'ятати,
Пробач.. Так легко найцінніше втратить....
Що вчасно не зміг себе здолати,
Що так мало ранків встиг подарувати,
Що усмішку твою можу лиш пам'ятати
Пробач... За то, что встоперше хочу мчаться сломя голову
Исправлять все вовремя снова,
Что не часто вспоминал, что для меня всем Ты,
Что самый длинный путь избрал себе пройти.
За то, что не могу вернуть время назад
И обратить в лето снегопад,
Что пренебрег тем, что шанс дается лишь один,
Что прямым шоссе казался серпантин.
За то, что листаю до сих пор желтели страницы
И живут в душе празднике строки,
По ошибками собственными который должен вслед идти.
Видит Бог: выход я хотел найти ...
Колокол струн моих в тишине слышит лишь мираж бледное,
И тот берег, что теперь пустует, ждет еще Тебя ...
Прости, что осмелился нас сломать,
Прости, что отпустил, когда должен был занять,
Прости, забыл, когда должен был помнить,
Прости .. Так легко самое ценное потеряет ....
Что вовремя не смог себя преодолеть,
Что так мало утра успел подарить,
Что улыбку твою могу лишь помнить
Прости ... Смотрите также: | |
