Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках. I saw a strange dream. Like before me
Immense and desolate and wild area,
And I chained link of iron, stand
Under the tall granite Skala
And then thousands of the same as me.
In kozhdoho forehead poryly life and unfortunately,
And these kozhdoho love burning heat,
And hand in kozhdoho link, as had, threw,
And shoulders kozhdoho be inclined downward,
For all one presses a terrible burden.
In kozhdoho hands hard iron hammer
And a strong voice from above us like thunder, booming:
"Xu dandruff Rock! Let neither heat nor cold
Do not spin you! Depreciation and work, and thirst, and hunger,
For you sesyu Rock for robbery. "
And we all as one, lifted up his hands,
And thousands of stone hammers town red,
And thousands of pieces sides rozpryskalysya
And vidryvky rocks; we force despair
Time after time hrymaly of stone forehead.
Like a roaring waterfall, like the voice of a bloody battle,
So our hammers rattled from time to time;
And inch by inch we gained seats;
Although there is not one mutilated those rocks,
We then were nothing spynyuvalo us.
And kozhdyy of us that knew the glory we will not,
No memory for people is this bloody work,
What then he will sow on the way people
How do we strike it and align everywhere
As our bones here beneath zohnyyut.
And the glory of the human at all, we did not want
For not heroes we are not heroes.
No, we slave, though voluntarily
In the bands themselves. We have become slaves to the will:
On the way advancement we only masons.
And we all believed that their hands
Divide Scala, retail cuts,
With their own blood and their own bones
Hard zmuruyemo fairing and us
There will come a new life, a new good to the world.
And we know that there is somewhere far away in the world,
What we threw for work, sweat and shackles
For us the tears pour mothers, women and children,
That friend and foes, hnivniyi and angry,
And we, and our intention, and the thing that maple.
We know this, and we have repeatedly hurt the soul,
And my heart is torn, and unfortunately chest squeezing;
And tears or pity or pain burning body
Neither curse us dragged from works
And none of the hammer hands not released.
So we all go in one community shackled
Holy thought and hammers in their hands.
Let the damned world we pozabuti!
We lomymor Scala, Make straight the way of truth,
And all happiness comes down to our bones. Смотрите также: | |
