Майже з'явилося сонце
а очі далеко ще в снах
ріками день шепоче
і листя тріпоче в грудях
є між деревами близькість
чорного гілля рука
крилами все обійме
осінь, що вічно свята.
я памятаю неба
карого кольору шквал
опалі з голоду квіти
холод дерева гойдав
а ти дивилася в мене
юробою ніжних думок
теплом вела за собою
епізодами тихих нот
болем з очей зливала
елегію осінніх слот
біля каміння мене напувала
еліксиром своїх думок
залишились на лавочці зправа
тусклі примари даремних скорбот
ясні очі твої в безкінечність мовчали
між світами думок витали, і думками світів
невидимою любов'ю
осипався я, й згорів.