Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…
Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються.
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються.
Місяць світиться – світло сиплеться діамантами, діамантами.
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.
***
Над тучами звезды парами рассыпаются, рассыпаются.
Более росами ивы с лозами колихаються, колихаються.
Луна светится - свет сыплется бриллиантами, бриллиантами.
Ветер дуется, ребята горюют за девушками, за девушками.
Ты знаешь, как я по тебе скучаю.
Я не нахожу себе места -
Выбегаю из дома, всю ночь путешествую
Улицам города.
Одинокого, как я, одинокого, как ты.
Города, объединило нас с тобою,
Города, разлучило тебя со мной.
Я хотел бы спросить - зачем?
Но вместо ответа только ветер свищет ...
Где там - в безлюдных переулках,
Где лишь бродячие псы бродят,
Ища убежища,
Ища пропитания.
В них в глазах давно ничего не тлеет,
У них нет надежды, им остается бесцветная безнадежность.
Их ничего уже не греет ...
Но я знаю - на этих пустых улицах ничего не ищу -
Просто бегу сам от себя.
В своем воображении снова иду к тебе,
Потому что хочу соединить две разорванные части
Одного целого -
Нежного и сильного, черного и белого.
Возможно, я смешной,
Возможно, я слишком романтичный,
Такой одинаково знаком и одинаково непривычный.
Все просто - в моей душе горит костер!
Но я хочу помолчать ...
Теперь у тебя есть что-то говорить, Катя!
Над тучами звезды парами рассыпаются, рассыпаются.
Более росами ивы с лозами колихаються, колихаються.
Луна светится - свет сыплется бриллиантами, бриллиантами.
Ветер дуется, ребята горюют за девушками, за девушками.
А вск Above the clouds the stars are scattered in pairs, scattered.
Above the dew willows with vines sway, sway.
The moon is shining - the light is strewn with diamonds, diamonds.
The wind is blowing, the boys are mourning for the girls, for the girls.
You know how much I miss you.
I can't find a place for myself -
I run out of the house, I travel all night
The streets of the city.
Lonely like me, lonely like you.
The city that connected me to you,
The city that separated you from me.
I would like to ask - why?
But instead of answering, only the wind whistles…
Somewhere out there - in deserted alleys,
Where only stray dogs roam,
Seeking asylum,
Looking for food.
In their eyes for a long time nothing zhevrie,
They have no hope, they are left with colorless hopelessness.
Nothing warms them anymore…
However, I know - I'm not looking for anything on these empty streets -
I'm just running away from myself.
In my imagination I go to you again,
Because I want to combine two torn parts
One whole -
Gentle and strong, black and white.
Maybe I'm funny,
Maybe I'm too romantic,
This is equally familiar and equally unusual.
It's simple - a fire is burning in my soul!
But I want to be silent…
Now you have something to say, Katya!
Above the clouds the stars are scattered in pairs, scattered.
Above the dew willows with vines sway, sway.
The moon is shining - the light is strewn with diamonds, diamonds.
The wind is blowing, the boys are mourning for the girls, for the girls.
And soon the sun will rise - I will rejoice in it!
Because every new day gives me new hope
On what you will come, you will come, you will arrive…
But so far I can't understand - where?…
Where should I go before,
When will I feel a sweet touch on my lips?
When will I drown in the radiance of the dark brown abyss?
When will it? Tomorrow? Or maybe today?
When you take me in your arms -
Me all, without the rest, without the rest?
When you allow yourself to be locked in black waves,
Pour your warmth into your body?…
And time goes by… And how many more steps do I need to take,
For the night to pass, loneliness disappeared
And I still came to you?
I guess there's nothing better for you without me!
Maybe a little easier…
Probably much harder…
You will suffer… I will suffer -
Not long to wait!
But I'm silent again…
Now you, Katya, have something to say!
Above the clouds the stars are scattered in pairs, scattered.
Above the dew willows with vines sway, sway.
The moon is shining - the light is strewn with diamonds, diamonds.
The wind is blowing, the boys are mourning for the girls, for the girls.
***
Above the clouds, the stars scatter in pairs, scatter.
More dew willows with vines sway, sway.
The moon is shining - the light is strewn with diamonds, diamonds.
The wind is blowing, the boys are mourning for the girls, for the girls.
You know how much I miss you.
I can't find a place for myself -
I run out of the house, I travel all night
The streets of the city.
Lonely like me, lonely like you.
Cities, united us with you,
Cities, separated you from me.
I would like to ask - why?
But instead of answering, only the wind whistles ...
Where there - in deserted alleys,
Where only stray dogs roam,
Seeking asylum,
Looking for sustenance.
Nothing has been smoldering in their eyes for a long time,
They have no hope, they are left with colorless hopelessness.
Nothing warms them anymore ...
But I know - I'm not looking for anything on these empty streets -
I'm just running away from myself.
In my imagination I go to you again,
Because I want to connect two torn parts
One whole -
Gentle and strong, black and white.
Maybe I'm funny,
Maybe I'm too romantic,
Such is equally familiar and equally unusual.
It's simple - a fire is burning in my soul!
But I want to keep quiet ...
Now you have something to say, Katya!
Above the clouds, the stars scatter in pairs, scatter.
More dew willows with vines sway, sway.
The moon is shining - the light is strewn with diamonds, diamonds.
The wind is blowing, the boys are mourning for the girls, for the girls.
And every | |
