Коли я був ще Бобіком маленьким
у Беріївсько-Сталінські часи,
попався я уперше
на злочині дрібненькім —
за те, що крав лушпайки з ковбаси.
На допиті в міській Собакотурі
сказали мені: «Бобіку, не плач!
До гицеля не підеш,
бо ти є по натурі —
шістьора і природжений стукач!»
ПРИСПІВ:
За давністю часу
нема чого боятись.
І будь-якому псу
вже можна сповідатись,
І перше, ніж я
піду із життя,
прийміть мої собачі
найщиріші каяття!
Не треба вчити Бобіка брехати.
І скоро був я майстер по Гав-гав!
Усіх своїх сусідів,
і навіть рідну мати
за сало в шоколаді я заклав.
Робив свою собачу я кар'єру,
бо знав, як треба лізти догори —
брехав по-українськи,
і всі оті бандери
пішли за прапори у табори!
ПРИСПІВ:
Я звався у секретній картотеці
«Заслужений агент НКВС».
Тепер — перебудова,
і я у Держбезпеці —
довірений Стукач, лягавий Пес.
Але я не збагну, коли і звідки
дізналися про подвиги мої.
Хоча до живодерні
усі колишні свідки
пішли разом із членами сім'ї.
Я вірним був своїй собачій справі,
і жив по заповітах Ілліча.
І мене захищає держава у державі,
що й дня не проживе без стукача.
І вбраний я не в лагерну куфайку,
і вас, а не мене знайде кийок!
І їстиму до смерті
не якусь собачу пайку,
а пільговий, партійний спец-пайок!
