Пусті розчарування, замовчені хвилини,
Нездійсненні бажання, закриті ранком сивим,
Нові шляхи до мрії, утрачені надії,
Закрити за вуаллю я більше не посмію.
Іти вперед уперто, очей не опускати,
І видавить отруту від злісних хімікатів –
Людських діянь і вчинків, словесних поєдинків,
І заздрості шматочків, замотаних в хустинку.
Приховані образи пускають метастази,
У глиб душі пролазять, і знищують відразу
Всі спогади хороші, моменти і хвилини,
Котрі ми будували, плекали і кормили.
В своїх руках тримаєм, вичавлюєм, вбиваєм,
Пізніше і жалієм, що знищили вуаллю
Дорогу у безмежжя, до щастя шлях широкий,
Тому що замість подвигів ми обираєм спокій.
Оля Калинюк ©