Ти пив її на пристрасті настояну, Вона тобі була, неначе з мирту І вечір-свідок зорями озброєний, Виводив вам на стінах тіні-титри, Вона лилась на губи, так коктейлево, Як молоко із маминих грудей, Торкалась віями сусідського аж дерева Втікала, наче протяг із дверей. Ти пив, як сон без вдоху і без видиху, Шукав у віршах її слова віщого, І бинтував душі своєї вивихи, Коли вона молилася на іншого…
Коли кілометри в очах, Через міста їй кричав, Ніби не існує той час, Чуєш, мене не втрачай! Коли кілометри в очах, Через міста їй кричав, Ніби не існує той час, Чуєш, мене не втрачай!
Ти пив її, так сліпо і не знав межі, Ґвалтуючи всі нерви до істерики, Чекав, коли підкажуть за вікном дощі В якій будівлі та живе містерія. Ти бачив посмішку її на дні, І люди говорили, що не шкода нам, В порожній кухні, ти, як на війні, Благав, щоб завітала «Непрохана»! Допив її і викинув, як сміття, Душа не вимагає вже більшого, А серце досі просить вороття, Вона ж давно вже молиться на іншого… Ты пил ее на страсти настоянную, Она тебе была, словно из мирта И вечер-свидетель звездами вооружен, Выводил вам на стенах тени-титры, Она лилась на губы, так коктейлево, Как молоко с маминой груди, Касалась ресницами соседского до дерева Убегала, как сквозняк из дверей. Ты пил, как сон без вдоха и без выдоха, Искал в стихах ее слова волшебник И бинтовал души своей вывихи, Когда она молилась на другого ...
Когда километра в глазах, Через города ей кричал, Будто не существует то время, Слышишь, меня не теряй! Когда километра в глазах, Через города ей кричал, Будто не существует то время, Слышишь, меня не теряй!
Ты пил ее, так слепо и не знал предела, Насилуя все нервы до истерики, Ждал, когда подскажут за окном дожди В здании и живет мистерия. Ты видел улыбку ее на дне, И люди говорили, что не жалко нам, В пустой кухне, ты, как на войне, Умолял, чтобы пришла «Непрошеная»! Допил ее и выбросил, как мусор, Душа не требует уже большего, А сердце до сих пор просит возврата, Она давно уже молится на другое ... Смотрите также: | |