У твоїх обіймах ніч пала, не здолає, а ні сон, а ні мла.
Жагою втіхи втомлені тіла, ця історія, як світ стара.
Завмирає все довкруг востаннє і любов вмирає ранком, як від ран.
Не дай вам Боже звідати хоч раз, зрозуміло все без зайвих слів.
Не жалію, що туман між нами ліг, цей туман з невиплаканих сліз.
Чим для тебе, любий мій, були наші ночі, зрозумієш серед злив у обіймах іншої колись.
А я не благаю ніжності востаннє, не почуєш з уст моїх зітхання.
Мовчання - хрест тяжкий для двох, де легку розіп’яту любов я понесу одна.
Лиш здавалося, що ми одне, промайнемо крізь життя,
І не торкне нас гірка отрута забуття, ця історія, як світ стара.
Завмирає все довкруг востаннє і любов вмирає ранком, як від ран.
А я не благаю ніжності в останнє, не почуєш з уст моїх зітхання.
В твоих объятиях ночь пала, не одолеет, ни сон, ни мгла.
Жаждой удовольствия уставшие тела, эта история, как мир стара.
Замирает все вокруг раз и любовь умирает утром, как от ран.
Не дай вам Бог изведать хоть раз, понятно все без лишних слов.
Не жалейте, что туман между нами лег, этот туман с невыплаканных слез.
Чем для тебя, дорогой мой, были наши ночи, поймешь среди ливней в объятиях другой прежде.
А я не прошу нежности раз, не услышишь из уст моих вздох.
Молчание - крест тяжелый для двоих, где легкую распятой любви я понесу одна.
Только казалось, что мы одно, имуществе по жизни,
И не тронет нас горка яд забвения, эта история, как мир стара.
Замирает все вокруг раз и любовь умирает утром, как от ран.
А я не прошу нежности в последнее, не услышишь из уст моих вздох.
