Заробила
Чи то позичила вдова
Півкопи тую на буквар.
Сама б учила, так не знала ж
Вона письма того. Взяла
Та в школу хлопця одвела,
У ієсейську. Доглядала ж
Сама його, сама й навчала
Добру і розуму. Івась,
Таки вдовенко, в його вдавсь,
То вдвох собі й ходили в школу
І вчились вкупочці. Ніколи
Ані пограється з дітьми,
Ані побігає; самий,
Один-однісінький, бувало,
Сидить собі у бур’яні
Та клепку теше. Помагало
Святому батькові в трудах.
Якось по сьомому годочку —
Мали́й вже добре майстрував —
Одпочиваючи в куточку,
Старий на сина дивувавсь,
Який-то з його майстер буде!
Які-то люди з його будуть!
Та взявши відер, кандійок,
І батько, й мати, і воно
Пішли на ярмарок у самий
Самісінький Єрусалим.
Хоч і далеко, так спродати
Дорогше можна. От прийшли,
Розташувались. Батько й мати
Сидять собі та продають
Добро своє. А де ж дитина?
Побігло десь. Шукає сина
Та плаче мати. І не чуть,
Де ділося. У синагогу
Зайшла благать благого Бога,
Щоб син її найшовсь. Аж глядь,
Межи раввінами дитина,
Її хлоп’яточко, сидить
І научає, неповинне,
Як в світі жить, людей любить,
За правду стать! за правду згинуть!
Без правди горе! — Горе вам,
Учителі-архієреї! —
І дивувались фарисеї
І книжники його речам.
А радость Матері Марії
Неізреченная. Месію,
Самого Бога на землі
Вона вже зріла.
Спродались,
Во храмі помолились Богу
І веселенькі у дорогу
Додому рушили вночі
По холодочку.
Виростали
І вкупі вчились, ростучи
Святиє діточки. Пишались
Святиє тії матері
Своїми дітками. Із школи
Путем терновим розійшлись
Обидва. Божії глаголи,
Святую правду на землі
І прорекли, і розп’ялись
За воленьку, святую волю!
Іван пішов собі в пустиню,
А твій меж люди. А за ним,
За Сином праведним своїм,
І ти пішла. В старій хатині
В чужій покинула його,
Святого Йосипа свого!
Пішла тинятись попідтинню,
Аж поки, поки не дійшла
Аж до Голгофи.
Бо за Сином
Святая Мати всюди йшла,
Його слова, його діла —
Все чула, й бачила, і мліла,
І мовчки трепетно раділа,
На Сина дивлячись. А він
Сидить, було, на Єлеоні,
Одпочива. Єрусалим
Розкинувсь гордо перед ним,
Сіяє в золотім вісоні
Ізраїльський архієрей!
Романський золотий плебей!
І час і два мине, не встане,
На матір навіть не погляне
Та аж заплаче, дивлячись
На іудейськую столицю.
Й вона заплаче, ідучи
У яр по воду до криниці,
Тихесенько. І принесе
Води погожої, і вмиє
Утомлені стопи святиє,
І пити дасть, і отрясе,
Одує прах з його хітона,
Зашиє дірочку та знову
Під смокву піде. І сидить
І дивиться, о Всесвятая!
Як Син той скорбний спочиває.
Аж ось і дітвора біжить
Із города. Його любили
Святиє діточки. Слідком
За ним по улиця[х] ходили,
А іноді й на Єлеон
До його бігали малії.
Отож прибігли. — О святії!
Пренепорочниє! — сказав,
Як узрів діток. Привітав
І цілував, благословляя,
Погрався з ними, мов маленький,
Надів бурнус. І веселенький
З своїми дітками пішов
В Єрусалим на слово нове,
Поніс лукавим правди слово! заработала
То заняла вдова
Полкопны ту на букварь.
Сама бы учила, так не знала же
Она письма того. взяла
И в школу парня отвела,
В иесейську. ухаживала же
Сама его, сама и учила
Добру и ума. Ваня,
Таки Вдовенко, в его удался,
Так вдвоем себе и ходили в школу
И учились вкупочци. никогда
Ни поиграет с детьми,
Ни побегает; самый,
Один-единственный, бывало,
Сидит себе в бурьяне
И клепку тешет. помогало
Святому отцу в трудах.
То по седьмому годков -
Малый уже хорошо мастерил -
Одпочиваючы в уголке,
Старый на сына удивился,
Какой-то из его мастер будет!
Какие-то люди из его будут!
И взяв ведер, кандийок,
И отец, и мать, и оно
Пошли на ярмарку в самый
Самый Иерусалим.
Хотя и далеко, так распродать
Дорогше нельзя. Вот пришли,
Расположились. Отец и мать
Сидят и продают
Добро свое. А где же ребенок?
Побежал где-то. ищет сына
И плачет мать. И не слышно,
Где делось. В синагогу
Зашла умолять благого Бога,
Чтобы сын ее Найшовсь. Вплоть глядь,
Пределы раввин ребенок,
Ее хлопьяточко, сидит
И учит, недолжно,
Как в мире жить, людей любит,
За правду пол! за правду исчезнут
Без правды горе! - Горе вам,
Учителя-архиереи! -
И удивлялись фарисеи
И книжники его вещам.
А радость Матери Марии
Неизреченная. мессию,
Самого Бога на земле
Она уже зрелая.
распродались,
Во храме помолились Богу
И веселенькие в дорогу
Домой отправились ночью
По тени.
вырастали
И вместе учились, возрастая
Святые детишки. гордились
Святые тии матери
Своими детьми. с школы
Путем терновым разошлись
Оба. Божии глаголы,
Святую правду на земле
И предсказали, и розпьялись
По волюшки, святую волю
Иван пошел в пустыню,
А твой пределов люди. А за ним,
По Сыном праведным своим,
И ты ушла. В старой хижине
В чужой покинула его,
Святого Иосифа своего!
Пошла скитаться заборами,
Пока, пока не дошло
До Голгофы.
Поскольку при Сыном
Святая Мать везде шла,
Его слова, его дела -
Все слышала, и видела, и млела,
И молча трепетно радовалась,
Сыну глядя. он
Сидит, бывало, на Елеоне,
Одпочива. Иерусалим
Раскинулся гордо перед ним,
Сияет в золотом виссоном
Израильский архиерей!
Романский золотой плебей!
И время и два пройдет, не встанет
На мать даже не посмотрит
И вплоть заплачет, несмотря
На иудейськую столицу.
И она заплачет, идя
В овраг за водой к колодцу,
Тихонечко. И принесет
Воды молодости, и умоет
Уставшие стопы святые,
И пить даст, и отряс,
Одуе прах его хитон
Зашьет дырочку и снова
Под смоковницей пойдет. И сидит
И смотрит, в Всесвятая!
Как Сын тот скорбный покоится.
Вот и детвора бежит
Из города. его любили
Святые детишки. следом
За ним по улицам [х] ходили,
А иногда и на Елеон
В его бегали маленькие.
Поэтому прибежали. - О святые!
Пренепорочние! - Сказал,
Как узрел детей. поздравил
И целовал, благословляйте
Поигрался с ними, как маленький,
Надел бурнус. И веселенький
Со своими детьми пошел
В Иерусалим на слово новое,
Понес лукавым правды слово! Смотрите также: | |
