ЕПІЛОГ
Давно те минуло, як, мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Давно те минуло, як тими шляхами,
Де йшли гайдамаки, малими ногами
Ходив я, та плакав, та людей шукав,
Щоб добру навчили. Я тепер згадав,
Згадав, та й жаль стало, що лихо минуло.
Молодеє лихо! Якби ти вернулось,
Проміняв би долю, що маю тепер.
Згадаю те лихо, степи ті безкраї,
І батька, і діда старого згадаю...
Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.
Бувало, в неділю, закривши Мінею,
По чарці з сусідом випивши тієї,
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало.
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла.
Сусіди од страху, од жалю німіли.
І мені, малому, не раз довелось
За титаря плакать. І ніхто не бачив,
Що мала дитина у куточку плаче.
Спасибі, дідусю, що ти заховав
В голові столітній ту славу козачу:
Я її онукам тепер розказав.
Вибачайте, люде добрі,
Що козацьку славу
Так навмання розказую,
Без книжної справи.
Так дід колись розказував,
Нехай здоров буде!
А я за ним. Не знав старий,
Що письменні люде
Тії речі прочитають.
Вибачай, дідусю —
Нехай лають: а я поки
До своїх вернуся
Та доведу вже до краю,
Доведу — спочину,
Та хоч крізь сон подивлюся
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З святими ножами,
На ті шляхи, що я міряв
Малими ногами.
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров’ю наповали
Україну та й замовкли —
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема йому
Хреста, ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаки,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.
Один тілько брат названий
Оставсь на всім світі,
Та й той — почув, що так страшно
Пекельнії діти
Його брата замучили,
Залізняк заплакав
Вперше зроду; сльози не втер,
Умер неборака.
Нудьга його задавила
На чужому полі,
В чужу землю положила:
Така його доля!
Сумно-сумно гайдамаки
Залізную силу
Поховали; насипали
Високу могилу;
Заплакали, розійшлися,
Відкіля взялися.
Один тілько мій Ярема
На кий похилився,
Стояв довго. «Спочинь, батьку,
На чужому полі,
Бо на своїм нема місця,
Нема місця волі...
Спи, козаче, душа щира!
Хто-небудь згадає».
Пішов степом сіромаха,
Сльози утирає.
Довго, довго оглядався,
Та й не видко стало.
Одна чорна серед степу
Могила осталась.
Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває...
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає:
Хто додому, хто в діброву,
З ножем у халяві,
Жидів кінчать. Така й досі
Осталася слава.
А тим часом стародавню
Січ розруйновали:
Хто на Кубань, хто за Дунай,
Тілько і остались,
Що пороги серед степу.
Ревуть-завивають:
«Поховали дітей наших,
І нас розривають».
Ревуть собі й ревітимуть.
Їх люде минули;
А Україна навіки,
Навіки заснула.
З того часу в Україні
Жито зеленіє:
Не чуть плачу, ні гармати,
Тілько вітер віє,
Нагинає верби в гаї,
А тирсу на полі.
Все замовкло. Нехай мовчить;
Така Божа воля.
Тілько часом увечері,
Понад Дніпром, гаєм
Ідуть старі гайдамаки,
Ідучи, співають:
«А в нашого Галайди хата на помості.
Грай, море! добре, море!
Добре буде, Галайда!» EPILOGUE
How long it took, as a child,
Orphan in burlap, I once roamed,
No entourage, no bread, and one Ukraine,
Where Zalizniak, Gaunt ordination of walking.
How long it took, how those ways,
Where were haidamaks, small feet
I walked and wept, and people sought
You taught good. I now remembered
Remembered, and was sorry that the disaster has passed.
Molodeye disaster! If you returned
Traded to share what I have now.
I will remember the evil those endless steppes,
And his father and grandfather remember the old ...
Grandpa is walking, and his father has died.
Sometimes, on Sunday, closing Saints,
By drinking a glass of neighbor,
The father asks his grandfather that he told
About Koliivshchyna as once happened.
As Zalizniak, Gaunt Poles punished.
Stolitniyi eyes like stars, sow,
A word by word laughed, pouring:
As Poles konaly as Smela burned.
Neighbors from fear, compassion from bronchial asthma.
And I, small, not once had
For church warden Plaka. And nobody saw
As a child in the corner crying.
Thanks, Grandpa, that thou observe
At the head of the glory a century Cossack:
I told her grandchildren now.
Sorry, people of good,
What Cossack glory
So tell random,
No portrait business.
So my grandfather once told,
Let care be!
I follow him. I did not know the old man,
What literate men
Tiyi read things.
Sorry, Grandpa -
Let the curse, and I do
Before his return
And prove to have the edge,
Prove - rest,
But even in his sleep'll see
At that Ukraine,
Where to go haidamaks
With Saints knives
In those ways I Meryl
Small feet.
Walked haidamaks,
Good walk:
Slightly year Gentry
blood spot
Ukraine and silent -
Knives poscherbyly.
There shingle; he has no
Cross nor the grave.
Violent wind rozmahaly
Ashes haidamaks,
And no one to pray;
No one zaplakat.
Only one brother named
Was left in all the world,
And that - I heard that so bad
Pekelniyi children
His brother was martyred,
Zaliznyak wept
For the first time naturally; vter tears,
Neborak died.
Boredom it crushed
In the foreign field,
In a strange land laid:
This is his destiny!
Sad sad haidamaks
Zaliznuyu force
He was buried; Mound
High grave;
Wept, went,
Whence undertook.
One only my Jarema
On cue sunk,
It was a long time. "Rest, father,
In the foreign field,
For there in his place,
No place will ...
Sleep, Cossack soul sincere!
Does anyone remember ".
Went plain covering;
Tears utyraye.
Long, long ohlyadavsya,
And was not be seen.
One of the black desert
Tomb ostalas.
planted haidamaks
In Ukraine rye,
And they did not reap.
Musym What to do?
Truth is not increased;
Injustice povyvaye ...
Went haidamaks,
To know that:
Who house, who in Dubrava,
With a knife in freebies
Jews finished. This still
Ostalasya glory.
Meanwhile old
January rozruynovaly:
Who the Kuban who the Danube,
And only abode,
What rapids of the desert.
Frizz-roaring:
"Buried our children,
And we break. "
And a roaring revitymut.
Their men are gone;
And Ukraine forever,
Forever asleep.
Since then, Ukraine
Rye green:
Not a little cry, no guns,
Only the wind blows,
Bends a willow groves,
A sawdust on the field.
Everything was quiet. Let silent;
This is God's will.
Only time evening
Over the Dnieper grove
Go old haidamaks,
Going sing:
"And in our house Galayda on the platform.
Bend the sea! good sea!
Good going, Galayda! " Смотрите также: | |
