ЧЕРНЕЦЬ
У Києві на Подолі
Було колись... І ніколи
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться... А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.
У Києві на Подолі
Братерськая наша воля
Без холопа і без пана,
Сама собі у жупані
Розвернулася весела,
Аксамитом шляхи стеле,
А єдвабном застилає
І нікому не звертає.
У Києві на Подолі
Козаки гуляють.
Як ту воду, цебром-відром
Вино розливають.
Льохи, шинки з шинкарками,
З винами, медами
Закупили запорожці
Та й тнуть коряками.
А музика реве, грає,
Людей звеселяє.
А із Братства те бурсацтво
Мовчки виглядає.
Нема голій школі волі,
А то б догодила...
Кого ж то там з музикою
Люде обступили?
В червоних штанях аксамитних
Матнею улицю мете.
Іде козак. — Ох, літа! літа!
Що ви творите? — На тоте ж
Старий ударив в закаблуки,
Аж встала курява! Отак!
Та ще й приспівує козак:
— По дорозі рак, рак,
Нехай буде так, так.
Якби таки молодиці
Посіяти мак, мак.
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й передам.
А вже ж тії закаблуки
Набралися лиха й муки!
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й передам!
Аж до Межигорського Спаса
Потанцював сивий.
А за ним і товариство
І ввесь святий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув: «Пугу! пугу!
Привітайте, святі ченці,
Товариша з Лугу!»
Свята брама одчинилась,
Козака впустили,
І знов брама зачинилась,
Навік зачинилась
Козакові. Хто ж цей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.
Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить.
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.
Іде чернець Дзвонковую
У яр воду пити
Та згадує, як то тяжко
Було жити в світі.
Іде чернець у келію
Меж стіни німії
Та згадує літа свої,
Літа молодії.
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає...
А думкою чернець старий
Далеко літає.
І тихнуть Божії слова
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Музика, танці і Бердичів.
Кайдани брязкають... Москва,
Бори, сніги і Єнісей...
І покотились із очей
На рясу сльози... Бий поклони!
І плоть старечу усмиряй.
Святе писаніє читай,
Читай, читай та слухай дзвона,
А серцеві не потурай,
Воно тебе в Сибір водило,
Воно тебе весь вік дурило.
Приспи ж його і занехай
Свою Борзну і Фастовщину,
Загине все, ти сам загинеш.
І не згадають, щоб ти знав...
І старець тяжко заридав.
Читать писаніє покинув.
Ходив по келії. Ходив,
А потім сів і зажурився:
— Для чого я на світ родився,
Свою Україну любив? —
До утрені завив з дзвіниці
Великий дзвін. Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв...
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав. ЧЕРНЕЦ
В Киеве на Подоле
Было когда-то... И никогда
Не вернется, что творилось,
Не вернется ожидаемое,
Не вернется... А я, брат,
Буду надеяться,
Таки буду выглядеть,
Жалко сердцу наносить.
В Киеве на Подоле
Братская наша воля
Без холопа и без пана,
Сама себе в жупане
Развернулась веселая,
Бархат пути стеле,
А едва застилает
И никому не обращает.
В Киеве на Подоле
Казаки гуляют.
Как ту воду, ведром-ведром
Вино разливают.
Погреба, ветчины с трактирщиками,
С винами, медами
Закупили запорожцы
Да и тнут коряками.
А музыка ревет, играет,
Людей веселит.
А из Братства то бурсачество
Молча смотрится.
Нет голой школе воли,
А то угодила бы...
Кого же там с музыкой
Люди обступили?
В красных брюках бархатных
Матная улица метет.
Идет казак. - Ох, лето! лето!
Что вы делаете? - На том же
Старик ударил в каблуки,
Аж встала пыль! Вот так!
Да еще припевает казак:
- По дороге рак, рак,
Да будет так, да.
Если бы молодицы
Посеять мак, мак.
Дам беды закаблукам,
Дам беды закаблам,
Останется и передам.
А уж эти закаблуки
Набрались беды и мучения!
Дам беды закаблукам,
Дам беды закаблам,
Останется и передам!
Вплоть до Межигорского Спаса
Потанцевал седой.
А за ним и общество
И весь святой Киев.
Дотанцевал до ворот,
Крикнул: «Куху! кнут!
Приветствуйте, святые монахи,
Товарища из Луга!»
Святые ворота открылись,
Казака уронили,
И снова ворота закрылись,
Навик закрылась
Казачьи. Кто же этот седой
Простился с миром?
Семен Палий, запорожец,
Бедством не добит.
Ой высоко солнце восходит,
Низенько входит.
В длинной рясе по келье
Старый монах ходит.
Идет монах в Вышгород
На Киев смотреть
И посидите на пригорке,
Но хоть сокрушаться.
Идет монах Дзвонковую
В овраг воду пить
Но вспоминает, как тяжело
Было жить в мире.
Идет монах в келью
Меж стены немии
Но вспоминает лета свои,
Молодые лето.
Берет святое письмо в руки,
Громко читает...
А мыслью монах старый
Далеко летает.
И утихнут слова Божии
И в келье, как в Сечи,
Братство славно оживление.
А седой гетман, как сова,
Монаху заглядывает в глаза.
Музыка, танцы и Бердичев.
Оковы звенят... Москва,
Боры, снега и Енисей...
И покатились из глаз
На рясу слезы... Бей поклоны!
И плоть старческую усмиряй.
Святое писание читай,
Читай, читай и слушай колокола,
А сердечному не попусти,
Оно тебя в Сибирь водило,
Он тебя весь век обманывал.
Приспи же его и упусти
Свою Борзну и Фастовщину,
Погибнет все, ты погибнешь.
И не вспомнят, чтобы ты знал...
И старец тяжело зарыдал.
Читать писание бросил.
Ходил по келье. Ходил,
А потом сел и приуныл:
- Зачем я на свет родился,
Свою Украину любил? -
До утрени взвыл из колокольни
Большой звон. Монах мой встал,
Надел клобук, взял палку,
Перекрестился, четки взял...
И за Украину молиться
Старый монах поковылял. Смотрите также: | |
