Я давно забув твоє обличчя,
але голос твій крізь роки кличе
нашу юність світлу і прекрасну,
де для двох закоханих все ясно.
Та зітхає серце у тривозі:
повернути(сь) вже воно не в змозі!
Щастя, що на мить лише з’явилось
і навік у мріях залишилось...
Приспів:
А кораблик спогадів,
наш кораблик спогадів
із минулого знов припливе.
Там від наших поглядів,
ніжних наших поглядів
у серцях п’янка любов живе.
Я давно забув твоє обличчя,
та сльоза скупа знов чоловіча
нагадає ті вечірні зорі,
що купались разом з нами в морі.
І не клич мене ти в день прийдешній —
видно, так мені звелів Всевишній:
знов душа не відає спокою,
бо минуле наплива рікою.
Приспів (2р.)