Прийшла мати додому,вирішила відпочити.
Зняла хустину,сіла в затишку одна,єдина.
Син її зібрався воювати,країну рідну захищати.
На столику виднілось його фото,
Взяла той спогад в руки,та й подумала:
"А нащо,хіба варто?За що ж ти борешся там сину,за що ж ті муки?За тих людей,котрі хотіли того життя багатого та поля квітчатого?А самі то зараз незнати де діваються,та й за спиною твоєю ховаються.
Залишив тут мене одну,я ж вже без тебе блідну синку,не смій померти у кривавому двобої,поєдинку!".
Та й витерла тремтячими руками таку малесеньку сльозинку.
Була у жінки ще надія,
Повернеться її синочок,живий,не в домовині.
Молилася,щоб скоро сталася така подія,
Побачити хотілось їй ті очі,кохані,та одні єдині.
Згорнулася матуся,відчувати холод стала,
Прийшла вже темна ніченька,
Солодких снів,старенькій,побажала.
Нестримно промайнула та,уже світало.
Ненька встала,і тут як в нагороду,
Сказали що Герої повертаються зі сходу.
Зраділа та,накинула хустину,
І зі сльозами кинулась шукать свою дитину.
Вийшла на подвір'я,була лиха погода,
Почала серцем відчувати,що йде якась негода.
Зникла,раптом її посмішка,сльоза скотилась,
Велика кількість люду недалеко появилась.
Побачила дитя своє у домовині,
І руки ті,її,одні,єдині.
Не чула вже нічого ненька,
Схилила лиш ту голову,бідненька.
Здійняла руки вгору,до неба,до Бога:
"За що ж ти Господи о так зі мною?Забрав у мене те,що берегла.Тепер хай попіклується про сина матінка земля.Забрав ти щастя,зіроньку єдину,яка тепер тут спить у домовині."
Та чути голос десь позаду:
"Чому ж ви плачете,матусю?Я тут,живий,я повернувся,як обіцяв,до вас,рідненька!"
Та мати вже його не чує,
Бо то лиш тінь його мандрує.
Тінь того Героя,який боровся за хорошу долю,за неньку Україну,за народ.
Присів він тихо біля неньки,
Торкнувся до руки її,легенько.
Шепоче мама,ніби відчуває
"Ти біля мене сину,тут, я знаю,адже Герої,любий мій,Герої не вмирають"... Have come home and decided to rest.
She made handkerchief, sat in the comfort of one, the only.
Her son was going to fight to defend their home country.
On the table vydnilos his photo
Took a memory in hand, and thought:
"And why, unless it worth? What are you struggling there son, what did the anguish? For those who like the life of rich and fields kvitchatoho? And now the most neznaty where divayutsya, and hiding behind yours.
He left me alone here, I'm without you fades son, do not you dare die in bloody fight, fight! ".
And this trembling hands wiped a tiny tear.
Was the woman still hope
Her little boy back, alive, not in the coffin.
Praying that soon there was such an event,
It wanted to see those eyes, beloved, and one alone.
Curled mother, feeling cold was,
There came a dark nichenka,
Sweet dreams, old woman, wished.
The Expendables flashed and already dawn.
Mother got up here as a reward,
They said that the heroes returning from the east.
And rejoiced, threw a handkerchief,
And with tears rushed to look for their child.
Released into the yard, was a disaster weather,
She began to feel the heart that is kind of bad weather.
Disappeared suddenly her smile, a tear rolled down,
Many people just appeared.
I saw a child in his coffin,
And those hands, her, alone, alone.
Not heard nothing mother,
Only one bowed his head, poor thing.
Zdiynyala hands up to heaven, to God:
"Why are you so Lord at me? I took away that berehla.Teper let my mother take care of his son zemlya.Zabrav you happiness, a single bright star, now sleeps in coffin here."
And to hear the voice somewhere behind:
"Why are you crying, mom? I'm here, alive, I returned as promised to you ridnenka!"
And have not already hears
For it is only a shadow of his travels.
Shadow of the hero, who fought for good luck, for mother Ukraine, for the people.
He sat quietly next to my mother,
Touched her hand gently.
Mom whispered, as if feeling
"You are my son around here, I know, because heroes, my beloved, heroes do not die" ... | |
