***
Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.
П о с т а т ь М а в к и
Заграй, заграй, дай голос мому серцю!
Воно ж одно лишилося від мене.
Л у к а ш
Се ти?.. Ти упирицею прийшла,
щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!
(Розкриває груди).
Живи моєю кров'ю! Так і треба,
бо я тебе занапастив...
М а в к а
Ні, милий,
ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій тихій гілці голос.
Л у к а ш
Я душу дав тобі? А тіло збавив!
Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!
(З невимовною тугою дивиться на неї).
М а в к а
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ушухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця...
[25/VII 1911 р.] ***
Lukash leans over to the place shown by Destiny, finds the willow flute he had thrown, takes it in his hands and walks across the white glade to the birch. He sits down under a long branch grayed by snow and twists a flute in his hands, sometimes smiling like a child. A light, white, transparent figure, resembling Mavka from the face, appears from behind a birch and leans over Lukash.
Post M a v k i
Play, play, give a voice to my heart!
It is the same left for me.
L u k a sh
Is that you? .. You came with a vampire,
to drink blood from me? Sleep! Sleep!
(Opens the chest).
Live with my blood! That's right,
because I ruined you ...
M a v k a
No dear
you gave me a soul like a sharp knife
gives a quiet willow branch a voice.
L u k a sh
Did I give you my soul? And saved the body!
Because what about you now? Shadow! Ghost!
(Looks at her with unspeakable longing).
M a v k a
Oh, don't worry about the body!
It lit up with clear fire,
pure, burning, like good wine,
free sparks flew up.
Light, loose ash
will lie down, returning to his native land,
together with water there will grow willow, -
will be the beginning then my end.
People will come,
poor and rich, happy and sad,
joy and sorrow will bring me,
my soul shall speak unto them.
I call them
the rustle of a quiet willow branch,
the voice of a gentle flute,
vague dews from my greetings.
I sing to them then
everything you ever sang for me
even as in the spring he won here,
dreams of gathering in the grove ...
Play, darling, please!
Lukash starts playing. At first, his game is sad as the winter wind, as a pity about something lost and unforgettable, but soon the triumphant singing of love covers the longing. As the music changes, so does the winter around: the birch rustles with curly leaves, the spring sounds echo in the blossoming grove, the dim winter day turns into a clear, moonlit spring night. Mavka suddenly flares up with ancient beauty in a star crown. Lukash rushes to her with a call for happiness.
The wind blows white flowers from the trees. The flower fades, fades and closes the couple in love, then turns into a thick snowman. When it withered a little, the winter landscape was visible again, with a heavy canopy of snow on the branches of trees. Lukash sits alone, leaning against a birch, with a flute in his hands, his eyes closed, a happy smile on his lips. He sits motionless. The snow fell on his head with his hat, dusted the whole figure and falls, falls endlessly ...
[25 / VII 1911] Смотрите также: | |
