Як сонце зійде над кам’яним богом І ідоли очі відкриють свої. Ми в жертву приносим своїх полонених І душі померли ідуть по землі.
Когорти померлих лежать на дорогах. За білим туманом не видно землі. І воїни наші, що вбиті на війнах, Навіки заснули в могилах своїх.
Земля, де ми жили завжди споконвіку І пращури наші молились богам, Руни від нас відганяють всі лиха – Це земля предків, слов’янський Сейтар.
As the sun rises over the stone god And the idols will open their eyes. We sacrifice our captives And the souls of the dead go on the earth.
Cohorts of the dead lie on the roads. The ground is not visible behind the white fog. And our soldiers that are slain in wars, They fell asleep forever in their graves.
The land where we have always lived since time immemorial And our ancestors prayed to the gods, Runes drive away all troubles from us - This is the land of the ancestors, the Slavic Seitar.