...А музика щемна в крові розгалузила стебла -
Крізь неї текли голоси із таких нетутешніх узвиш!
І що Вам ця жінка - ніколи в повіках не терпла,
Ніколи на підняті плечі Ви їй не накинете вірш!
...А губи ламаються, й дробиться, кришиться простір,
А дні налітають, а дні стугонять, як вокзал...
О, що Вам ця жінка - та, власне, й не жінка, а острів:
До неї плисти по диму через цілий прокурений зал...
- Одна по одній, наче вікна, чужі відціловані руки
Згасають у сутінках пам'яти - не зачеплюсь!
навіщо ж ця жінка, чиясь несхолоджена мука,
Щоразу приходить під цей переплаканий блюз? -
І плавляться в кутиках рота, із присмаком сліз і ванілі,
Слова - привітання? прощення? - й лоскочуть, неначе вода...
Ви все ж пригадайте, Ви щось їй таки завинили! -
І жінка підводиться, й хустка з плечей опада...
Повз столики у силуетах, сутулих, мов скинуті пальта,
Метнете їй погляд, обвивши круг стану кільцем, -
На сизому склі, де, як відблиски, міняться пальці,
Проступить, нахилене в пальці їй, - Ваше лице...
І жінка, відтрутивши келих, здивується: - Хто Ви?
(Бо хто Ви їй, справді, - ні примха, ні доля, ні хист...)
Та доки вона, доти Ви ще шукаєте слова -
Як хвиля, високого слова - на ввесь її зріст.
Оксана Забужко ... А музыка щемящая в крови розгалузила стебля -
Сквозь нее текли голоса из таких нездешних возвышений!
И что Вам эта женщина - никогда в веках не терпят,
Никогда не приподнятые плечи Вы ей не накинут стихотворение!
... А губы ломаются, и дробится, крошится пространство,
Дни налетают, а дни стугонять, как вокзал ...
О, Вам эта женщина - та, собственно, и не женщина, а остров
К ней плыть по дыму из-за целого прокуренный зал ...
- Одна за другой, как окна, чужие видциловани руки
Угасают в сумерках памяти - не зацеплюсь!
зачем же эта женщина, чья несхолоджена мука,
Каждый раз приходит под этот переплаканий блюз? -
И плавятся в уголках рта, с привкусом слез и ванили,
Слова - поздравление? прощение? - и щекочут, будто вода ...
Вы все же вспомните, вы что-то ей же провинились! -
И женщина встает, и платок с плеч падают ...
Мимо столики в силуэтах, сутулых, как сброшенные пальто,
Метн ей взгляд, обвив вокруг состояния кольцом, -
На сизой стекле, где, как блики, изменяются пальцы,
Проступит, наклоненное в пальцы ей, - Ваше лицо ...
И женщина, видтрутившы бокал, удивится: - Кто Вы?
(Ибо кто Вы ей действительно - нет прихоть, ни судьба, ни талант ...)
И пока она, до Вы еще ищете слова -
Как волна, высокого слова - на весь ее рост.
Оксана Забужко Смотрите также: | |
