Ми йшли за Олександром, і нині з військом йдем,
У скронях наших мудрість, в колінах наших трем.
Уже довіку люди не злізуть з наших ший…
З дороги, велетні ж бо йдуть –
гармата йде у бій!
Герої відступають, коли гармата б’є,
Бо за життя занадто турбуються своє.
Тоді приходить черга вже нашій боротьбі…
З дороги – дюжина волів
Гармату тягне в бій!
Клеймо на плечі, розриваються струни,
Співають улани, гусари, драгуни,
Не хочу ні їсти, ні пити ні спати,
Як марш “Бонні Данді” співають солдати!
Годуйте нас, вчіть нас, як слід об’їжджайте,
Нам вершників дайте і простору дайте,
У лави! До бою! Хай пісня лунає!
Гей-гей! “Бонні Данді” самі заспіваєм!
Ми несли зброю в гори, аж тут каменепад,
То й що, як стежки катма? Не вернемось назад!
Продеремось, проліземо, на лихо ворогам –
Нам тільки б гори, без край простори, і впертися ногам!
Спасибі щиро, коли шлях нам обирати дав,
Та щоб ти скис, якщо ти нам поклажу кепсько склав!
Все ж деремось і ліземо, що більше треба нам?
Нам тільки б гори, без край простори, і впертися ногам!
Не маємо власних верблюдячих маршів,
Аби йти вперед веселіш.
Та кожна губа – справдешня труба
(Парам-пам – справдешня труба!)
Заграємо вірша незгірш!
Стоп! Зась! Щоб тебе! Хлясь!
Чутно із наших рядів!
Зі спини клумак скотився навзнак –
Агов, я поклажу згубив!
Нарешті зупинка – розправити спинку!
Загін наш хай передихне.
Пирх! Хух! Що це ти?!.. Тьху!
Хтось знову нав’ючив мене!
Ми діти табору, ось так,
І він навчив нас добре як
Ярмо терпіти і батіг,
Носити вершників своїх.
Ми йдемо валкою в похід,
Позаду нас розбитий слід
Веземо, тягнем і несем –
Війні потрібні всі і все.
І наші люди мовчазні,
Натомлені, не чують ніг,
Але вони не скажуть нам
Куди нас всіх веде війна.
Ми діти табору, ось так,
І він навчив нас добре як
Ярмо терпіти і батіг,
Носити вершників своїх.
Мы шли за Александром, и сейчас с войском идем,
В висках наших мудрость, в коленях наших трем.
Уже вечно люди не слезут с наших шей ...
С дороги, великаны-то идут -
пушка идет в бой!
Герои отступают, когда пушка бьет
Поскольку при жизни слишком беспокоятся свое.
Тогда приходит очередь уже нашей борьбе ...
С дороги - дюжина хотел
Пушку тянет в бой!
Клеймо на плечи, разрываются струны,
Поют уланы, гусары, драгуны,
Не хочу ни есть, ни пить ни спать,
Как марш "Бонни Данди" поют солдаты!
Кормите нас, учите нас, как следует объезжайте,
Нам всадников дайте и пространства дайте,
В ряды! К бою! Пусть песня звучит!
Гей-гей! "Бонни Данди" сами споем!
Мы несли оружие в горы, как вдруг камнепад,
И что, как тропы шаром покати? Не вернемся назад!
Продеремось, пролез, к несчастью врагам -
Нам бы только горы, без край пространства, и упереться ногам!
Спасибо искренне, когда путь нам выбирать дал,
И чтобы ты скис, если ты нам кладь плохо составил!
Все же карабкаемся и лезем, что больше надо нам?
Нам бы только горы, без край пространства, и упереться ногам!
У нас нет собственных верблюжьих маршей,
Чтобы идти вперед веселее.
И каждая губа - и вправду труба
(Парам-пам - и вправду труба!)
Сыграем стихотворения меньше!
Стоп! Нельзя! Чтобы тебя Хлясь!
Слышно из наших рядов!
Со спины тюк скатился навзничь -
Эй, я кладь потерял!
Наконец остановка - расправить спинку!
Отряд наш пусть передохнет.
Пырх! Хух! Что ты? .. Тьфу!
Кто-то снова навьючил меня
Мы дети лагеря, вот так,
И он научил нас хорошо как
Иго терпеть и кнут,
Носить всадников своих.
Мы идем валкой в поход,
Позади нас разбит следует
Везем, тянет и несем -
Войне нужны все и все.
И наши люди молчаливые,
Утомленные, не слышат ног,
Но они не скажут нам
Куда нас всех ведет война.
Мы дети лагеря, вот так,
И он научил нас хорошо как
Иго терпеть и кнут,
Носить всадников своих. Смотрите также: | |
