Із полону, з-під Ізмаїлу
Вели козаченьки
В ясні зорі, на Вкраїну
Братців дорогеньких.
Отаман каже жартома:
-Чом не раді йти, в Батьківщину?
Може далі йти сил нема,
То повертай до Ізмаїлу!"
А сто братців засміялись,
Інші сто сказали:
-"Ми жіночок-татарочок
Й діточок лишали.
Одпустіть, жалкувать не будем,
За Дніпровськії плавні,
Навіть бачить вже й забудем
Землі православні.
В отамана очі в хмари,
Крівцею налиті:
-"Ну йдіть, плодіть яничарів,
Бісовії діти!"
І коли закурився шлях,
Запорожці коней вертали,
Зі сльозами на очах
Козаки своїх рубали.