привіт) свій лист я сьогодні почну із метеозведень вчорашніх:
за тиждень приблизно чи два в наше місто загляне весна,
на вулицях мокро, пливе за водою сміття і мені стає лячно,
що я майже четверть століття живу між таких недалеких, та віриш - життя
усе по місцях розставляє; на днях загубив телефон,
зламались навушники, слухаю місто в маршрутках під вечір забитих,
початок кінця - від десь тут - ближче ночі кричу до нестями в старий мікрофон,
та хочеться тиші як хочеться вікон у травень минулий відкритих;
а так.. взагалі - тут нічого відтоді ніразу ніде не змінилось -
і пара новеньких вітрин не міняє розмірених темпів міського життя,
і знаєш, єдине що дійсно відчутно очам моїм юним відкрилось -
це те, що цінуєш когось коли поруч його вже нема;
та що там казати, мої сентименти.. я став до нудоти банальним,
і не по роках відчуттями своїми живу наче завтра у мене нема,
а ти приїжджай.. тут чекають на тебе розквітлі у травні каштани,
а ти приїжджай.. тут чекаю на тебе смішний й по-дитячому втішений я;
прощаюсь, і вибач що надто багато в рядках моїх талого суму,
я просто хотів нагадати тобі, що на тебе чекають у наших краях,
що місто моє без твоєї усмішки мовчить як електромережа без струму,
що навіть дерева і ті хочуть жити в твоїх березнево-розкутих очах... привет) свое письмо я сегодня начну с метеосводок вчерашних:
за неделю примерно или два в наш город заглянет весна,
на улицах мокро, плывет по воде мусора и становится страшно,
что я почти четверть века живу между таких недалеких, и веришь - жизнь
все по местам расставляет; на днях потерял телефон,
сломались наушники, слушаю город в маршрутках под вечер забитых,
начало конца - от где-то здесь - ближе ночи кричу безумно в старый микрофон,
и хочется тишины как хочется окон по май прошлый открытых;
а так .. вообще - здесь ничего с тех пор ни разу нигде не изменилось -
и пара новеньких витрин не меняет спокойных темпов городской жизни,
и знаешь, единственное что действительно ощутимо глазам моим юным открылось -
это то, что ценишь кого когда рядом его уже нет;
и что там говорить, мои сантименты .. я стал до тошноты банальным,
и не по годам ощущениями своими живу как завтра у меня нет,
а ты приезжай .. здесь ждут тебя цветущие в мае каштаны,
а ты приезжай .. здесь жду тебя смешной и по-детски рад я;
прощаюсь, и извини что слишком много в строках моих талого сумму,
я просто хотел напомнить тебе, что тебя ждут в наших краях,
что город мой без твоей улыбки молчит как электросеть без электричества,
что даже деревья и те хотят жить в твоих мартовско-раскованных глазах ... | |
