ти знаєш у мені кружляє самотній вітер
він лоскоче траву пожовклу
знай що скоро осінь застигне на твоїх повіках
і сіллю морською проросте слізьми
у мені тепер втопилось загусле море
у пляшці з-під розлитого по венах вина
я одиноко там плаваю і мовчу
набравши у рота втомленої води
тебе поряд немає
ти залишалась
а я
давай не про мене
різко заболіло
сумом запекло і обійняло туго
вітром по оголенім свіжоскошенім полю
відірвалось і віднесло нашою пам'яттю
так тихо у твоєму світі
що аж градом бубонить спіле небо словами
розумієш коли ти по венах
приходила оголеним лезом
я зупиняв свій видих
я зупиняв всі зайві мовчанки
не потрібно
благаю
не потрібно
душити застуджене серце
крові немає уже там
вкотре випадеш втомленим снігом
ляжеш під ноги чужі і важкі
пережуй і завчасно виплюнь якщо не смакує
ковтай мене як причастя
ти щастя мого нещастя
зараз літо
але я вперто чекаю прийдешніх морозів
ти кажеш що пам'яттю будеш
забудеш лиш сонце прокинеться знову
відпливеш одна обійнявши востаннє
і на останок
я бажаю тобі любити по-справжньому
я бажаю тобі не падати і не вмирати
навіть коли сильно захочеться
навіть коли не буде про що розмовляти
на одинці із власним безмежним морем
де уже немає моєї води
