сьогодні я довго дивився в нікуди
тиша огортала чи то поглинала усе
день пройшов непомітно не залишивши крапки над і
мов вода крізь сито
насильно я пишу листа не тобі не собі взагалі-то нікому
ти рахуєш дні до початку нашого раю я знаю
усе пораховано
усе відміряно кимось хто придумав нашу історію
не нами мабуть
дати приїзду від'їзду номер вагону місце
час прибуття на перони твоїх сновидінь
відпускай повільно без слів без сліз мовчи
між нами дванадцять годин сорок вісім хвилин
верхня бокова і класична музика одеських вагонів
уcе частіше залишаю відбитки крові на яблуках
у мене просто ясна ослаблені
чи світ постарішав ще на один рік
на одне маленьке життя хто зна?
ми усі погані бо ми не ідеальні
ми ніколи не будемо такими
якими хочуть нас бачити інші
і ким бути сьогодні коли дощі без зупинно підшкірно у вени
коли вітер в обличчя з усієї сили
коли робишся сильним але водночас щораз слабшаєш
з кожним видихом із кожною такою закоханістю
без тями хотіти чуда
безмежно робитись відвертим
щось до болю знайоме але це вже старе це вже зовсім затерте
я відрікаюсь від нього
пора жити знову пора жити без болю
самообман
ніжно торкатися твого волосся
а ти неповторна як завжди
привіт
настрій осінь
