А може так не треба, чи варто зупинитись на мить або заплющити очі та вниз не дивитись
Не хочу стати я сірою тінню безмовною з холодними стінами думками ділитись
До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх
Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:
Зупини час. Скільки лишилося нам?
Прожени біль. Знову між нами стіна...
Зачинені двері, застиг погляд на стелі, так дивно, як лунко годинником тікає пульс
І не так вже й цікаво, що стане відтепер, і не важливо не скільки чи впаду або зірвусь
До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх
Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:
Зупини час. Скільки лишилося нам?
Прожени біль. Знову між нами стіна...
Мій біль стане стіною, спробуй розбити, якщо є сили
Не зупинили, час тікає, ще ближче до прірви, а ми не змінили нічого,
Лишилася крихта остання до згубного краю, не вірю, не знаю...
І далі ступаю, на жаль, не помічаючи сенсу, наче згасаю.
Or maybe not so necessary, whether or stop for a moment and close your eyes do not look down
I do not want to be silent gray shadow with cold walls to share ideas
Until the gap to harmful tread edge, legs measure fear
And I'm still not certain whether the words again believe that trembling lips:
Stop time. What is left for us?
Cast pain. Again, the wall between us ...
Closed doors, stood look at the ceiling, so amazing how loudly clock pulse runs
Not so interesting, that would be from now on, and no matter how much or do not fall or zirvus
Until the gap to harmful tread edge, legs measure fear
And I'm still not certain whether the words again believe that trembling lips:
Stop time. What is left for us?
Cast pain. Again, the wall between us ...
My pain will be a wall, try to break if there is power
Did not stop time running away, closer to the abyss, and we have not changed anything,
Last crumb remained destructive to the edge, do not believe, I do not know ...
And then tread, unfortunately, not noticing sense as fading.
