сонце притискає до грудей так,
що пробуєш сукупність променів на смак
і кожен, дивлячись на це думає «що ж, відтак,
я зайвий у їх тандемі»,
а ти вдихаєш повітря у свої легені,
і всі молекули Це О Два злічені,
і всі довкола – чомусь не вчені,
читають прозу, та по складах
а твоє сонце нестримно близько
ридають айсберги, дуже слизько
і з океану виходить військо
та зупиняється у воді
а ти лиш ходиш і навкруги
читаєш війську сиві казки
і ти єдина, ти чуєш, ти
не хочеш з цього якогось зиску
і офіцери в важких мундирах
тебе сприймають за командира
тобі вбачається в том сатира
і щось подібне до зневагИ
і світ встає на твої ваги,
і повертає всі-всі борги
а ти ні в чому, окрім жаги
не можеш бути ще більше щира.