Летіла зозуля з яру на долину,
З яру на долину, сіла на калину;
Сіла на калину та й стала кувати,
А я, молодая, виходила з хати.
А я, молодая, виходила з хати
Сивої зозулі голосок слухати.
- Зозуле, зозуле, чого ти все куєш,
- Чи ти, зозуленько, моє горе чуєш?
- Якби не чувала, то я б не кувала.
- Вмерла твоя ненька, - ти й досі не знала.
- Ой коли б я бігла та й не зупинялась,
Може б, свою неньку живою застала.
Добігла б до хати, де стружечки стружать,
Де мої сестриці за ненькою тужать.
Добігла до хати, впала на порозі:
Мамо ж моя, мати! - полилися сльози.
Ой матінко-мати, нащо покидаєш
Нас, бідних сиріток, кому доручаєш?
Чи дядьку, чи тітці, чи розовій квітці?
Як ми маєм бути, як тебе забути?
Що дядько полає, тітка скоса гляне,
А розова квітка від сонця зів'яне.
Ой матінко-мати, де ж нам тебе взяти,
Чи з воску зліпити, чи намалювати? –
Ой приїхав маляр з далекого краю,
Змалював він неньку, тільки неживеньку.
Змалював він личко ще й чорнії брови,
Та не намалював тихої розмови. Летела кукушка из оврага в долину,
Из оврага в долину, села на калину;
Села на калину и стала ковать,
А я, молодая, выходила из дома.
А я, молодая, выходила из дома
Седой кукушки голос слушать.
- Кукушка, кукушка, чего ты все куешь,
- Ты, зозуленько, мое горе слышишь?
- Если бы не слыхала, то я бы не ковала.
- Умерла твоя мамочка, - ты до сих пор не знала.
- О, если бы я бежала и не останавливалась,
Может, свою мать живой застала.
Подошла бы в дом, где стружечкы строгают,
Где мои сестрицы за матерью тоскуют.
Добежала до дома, упала на пороге:
Мама моя, мать! - полились слезы.
Ой матушка-мать, зачем покидаешь
Нас, бедных сироток, кому поручаешь?
Или дядя, или тете, или розовый цветке?
Как мы имеем быть, как тебя забыть?
Что дядя поругает, тетя искоса посмотрит,
А розовая цветок от солнца завянет.
Ой матушка-мать, где же нам тебя взять,
Или из воска слепить, или нарисовать? -
Ой приехал художник из дальней страны,
Обрисовал он мать, только неживеньку.
Обрисовал он личико еще и черные брови,
Но не нарисовал тихой беседы. Смотрите также: | |
