Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. Родная моя, ты ночей недоспала Ты водила меня в поля край села, И в дальний путь ты меня на заре провожала, И полотенце вышито к счастью дала. И в дальний путь ты меня на заре провожала, И полотенце вышито к счастью, на судьбу дала. Пусть на нем цветет росистыми дорожка, и зеленые луга, и соловьиные рощи, И твоя верная материнская ласковая улыбка, И грустные глаза хорошие твои. И твоя верная материнская ласковая улыбка, И грустные глаза хорошие, голубые твои. Я возьму то полотенце, простелю, как судьбу, в тихом шелесте трав, в щебетании дубрав. И в том полотенцу оживет все знакомо до боли: И детство, и разлука, и верная любовь. И в том полотенцу оживет все знакомо до боли: И детство, и разлука, и твоя материнская любовь. | |
