Ой по небесному шляху, через чорний ковиль
їдуть фіри чумацькії мальовані.
Ой та їдуть вони, космічних звірів поганяють
що то їх турецькії люди волами називають.
Легенько вони ступають, до сонечка-Ярила поспішають,
дари йому везуть-зберігають.
І не торкне їх орда татарськая, ні неволя бусурманськая
Бо везуть вони книги чудеснії, усякому чоловіку інтереснії:
Єрмолой, Бермолой, Савгирю і ще тую, що телятино‘в обшита,
і ще тую, що телятино‘в обшита.
Йой тут лихо велетенськеє придибило
єдного чумаченька плутонсько‘в гарячко‘в прибило
очі йому закрило, язика висолопило
чумацький ватаг люльку з рота роняє
місячний попіл на полудрабок висипає
сльозами-зіроньками рідну землю омиває
до чумаків промовляє:
«Йой чумаки, що ж нам робити?
Де Петра-свата схоронити!?»
Бистро-єси рішили що робити
у великого воза Петра-свата положити,
другим накрити, у Всесвіта космічного запустити.
Дотепер воно літає, українським чумакам путь до Криму освіщає
що то його староста миргородський Великим Возом величає!
Лети, лети звеселяйся у білі шати вбирайся
Дума моя превелебная на тихі води, на ясні зорі
у світ християнський!
