Служили хлопці у десанті… (Балада про солдатську дружбу) .
Служили хлопці у десанті, В Афгані доля їх звела. Сергій родився в Салехарді, Павло – з подільського села.
Ні з чим на світі не зрівняти Братерства дружбу бойову – Набої й хліб ділять солдати, Наряди й службу стройову…
В однім з боїв, під Кандагаром Сергій, поранений, упав – Скосив душман його ударом, Та Пашка друга врятував!
Закрив собою побратима – За друга люту смерть прийняв! Військова дружба – нерушима, Так подолянин всім казав…
Летять роки, десятиліття, Країни тої вже нема. Та не скінчилось лихоліття – Бо для русні є скрізь війна!
Пройшов Сергій Чечню, Молдову, “Звільняв” Нагірний Карабах, Спалив Осетію, бідову – Немало крові на руках!
Та воїн завжди вірив свято В усе, що Кремль йому казав! Вождеві вірив він затято, Що “рускій мір” скрізь захищав?!
І знов нова командировка… Не може бути??? На Донбас??? Все правильно, в руках шифровка – Наказ прямий, без викрутас!
Та руки раптом затремтіли, З ким воювати, ми ж брати? Й думки в минуле полетіли І нерви стали мов дроти…
Згадався Пашка, Україна, Десь там в подільському селі Друг сиротою лишив сина, Останній слід свій на землі…
Давно він був там й не згадати, Це ж скільки пролетіло літ! Чи ще жива старенька мати… Чоло враз вкрив зрадливий піт.
Куди ж це ми? А як же Пашка? Солдатська дружба навіки? Та є наказ…Хоч страшно й важко, Вперед! До бою, русаки!
І ось Донбас, і бій палає, В прицілі укра голова Вогонь! І постріл враз лунає, І смерть летить вже із ствола!
Аж раптом ворог оглянувся І глянув прямо у приціл, І світ разом перевернувся – І скам’янів враз русофіл…
Бо через оптику на нього Дивився Пашка-побратим?! Він друга бачив знов живого, Таким, як був він, молодим!
Той самий погляд милий, мужній! Такі ж усміхнені уста! Знайомий облік, серцю дружній! Натура щира і проста!...
Сергій рвонувся і над полем Полинув дикий болю крик Розлігся громом понад боєм Його біди звірячий рик!
Та куля вже знайшла поживу…. Упав уражений солдат, Бо на війні не місце диву І смерть не випустить з лещат….
Десантник вилетів з окопу Прибіг і бранця обійняв З-за пазухи, наче з окропу Жетон із прізвищем дістав!
Оглухло небо, потьмяніло – Це був радянський медальйон! Кого душа вже відлетіла Давно в небесний батальйон…
Того, хто спас його від смерті, Хто дарував йому життя, Хоч мусив сам за це померти – Пішов за дружбу в небуття!
А він віддячив смертю сина! Хай буде проклята війна! Хай буде проклята країна Де люди – гірше за лайна!
Молю тебе, Всевишній, зглянься! І каяття моє прийми! Прости гріхи, яких набрався, До себе грішника візьми!
Мов в забутті підняв солдата, І навпростець пішов, крізь бій Недовго кари йому ждати – Розплата буде за розбій!
Ще крок і міна під ногами Здійняла землю в небеса – Господь прийняв обох, з гріхами Червона вкрила все роса…
Жнива кістлява святкувала, Збирала щедрий урожай. Убивць до пекла посилала, Героїв відправляла в Рай.
Лише Сергія душу грішну Лишила поміж двох світів – Щоб лила та сльозу невтішну За дружбу, зраджену, братів… Служили ребята в десанте ... (Баллада о солдатской дружбе).
Служили ребята в десанте, В Афгане судьба их свела. Сергей родился в Салехарде, Павел - с подольского села.
Ни с чем на свете не сравнить Братства дружбе боевую - Патроны и хлеб делят солдаты, Наряды и службу строевую ...
В одном из боев, под Кандагаром Сергей, ранен, упал - Скосил душман его ударом, И Пашка вторая спас!
Закрыл собой собрата - За два лютую смерть принял! Военная дружба - нерушимая, Так подолянин всем говорил ...
Летят годы, десятилетия, Страны той уже нет. Но не кончилось тяжелые - Потому что для Русне есть везде война!
Прошел Сергей Чечню, Молдову, "Освобождал" Нагорный Карабах, Сжег Осетию, бидов - Немало крови на руках!
И воин всегда верил праздник Во все, что Кремль ему говорил! Вождю верил он упорно, Что "русский мир" везде защищал ?!
И снова новая командировка ... Не может быть ??? На Донбасс ??? Все правильно, в руках шифровка - Приказ прямой, без уловка!
И руки вдруг задрожали, С кем воевать, мы же братья? И мысли в прошлое полетели И нервы стали как провода ...
Вспомнился Пашка, Украина, Где-то в подольском селе Друг сиротой оставил сына, Последний след свой на земле ...
Давно он был там и не вспомнить, Это же сколько пролетело лет! Или еще жива старушка ... Лоб сразу покрыл неверный пот.
Куда же это мы? А как же Пашка? Солдатская дружба навеки? Но есть приказ ... Хотя страшно и тяжело, Вперед! К бою, русаки!
И вот Донбасс, и бой пылает, В прицеле укра председатель Огонь! И выстрел вдруг раздается, И смерть летит уже из ствола!
И вдруг враг оглянулся И взглянул прямо в прицел, И мир вместе перевернулся - И окаменел сразу русофил ...
Потому что через оптику на него Смотрел Пашка-побратим ?! Он вторая видел вновь живого, Таким, как был он, молодым!
Тот же взгляд милый, мужественный! Такие же улыбающиеся уста Знакомый учет, сердцу дружественный! Натура искренняя и простая ...
Сергей рванулся и над полем Полетел дикий боли крик Раздался гром более боем Его беды зверский рык!
И пуля уже нашла пищу .... Упал пораженный солдат, Потому на войне не место чуду И смерть не выпустит из тисков ....
Десантник вылетел из окопа Прибежал и пленника занял Из за пазухи, как из кипятка Жетон с фамилией достал!
Оглохло небо, потускнело - Это был советский медальон! Кого душа уже отлетела Давно в небесный батальон ...
Того, кто спас его от смерти, Кто даровал ему жизнь, Хотя должен был сам за это умереть - Пошел за дружбу в небытие!
А он отблагодарил смертью сына! Да будет проклята война! Да будет проклята страна Где люди - хуже дерьма!
Молю тебя, Всевышний взглянуть! И раскаяние мое прими! Прости грехи, которых набрался, К себе грешника возьми!
Как в забытьи поднял солдата, И прямо пошел, сквозь бой Недолго казни ему ждать - Расплата будет за разбой!
Еще шаг и мина под ногами Подняла землю в небеса - Господь принял обоих, с грехами Красная покрыла все роса ...
Жатва костлявая праздновала, Собирала щедрый урожай. Убийц в ад посылала, Героев отправляла в Рай.
Только Сергея душу грешную Оставила между двух миров - Чтобы лила и слезу неутешительную За дружбу, преданную, братьев ... | |