Служили хлопці у десанті… (Балада про солдатську дружбу) .
Служили хлопці у десанті,
В Афгані доля їх звела.
Сергій родився в Салехарді,
Павло – з подільського села.
Ні з чим на світі не зрівняти
Братерства дружбу бойову –
Набої й хліб ділять солдати,
Наряди й службу стройову…
В однім з боїв, під Кандагаром
Сергій, поранений, упав –
Скосив душман його ударом,
Та Пашка друга врятував!
Закрив собою побратима –
За друга люту смерть прийняв!
Військова дружба – нерушима,
Так подолянин всім казав…
Летять роки, десятиліття,
Країни тої вже нема.
Та не скінчилось лихоліття –
Бо для русні є скрізь війна!
Пройшов Сергій Чечню, Молдову,
“Звільняв” Нагірний Карабах,
Спалив Осетію, бідову –
Немало крові на руках!
Та воїн завжди вірив свято
В усе, що Кремль йому казав!
Вождеві вірив він затято,
Що “рускій мір” скрізь захищав?!
І знов нова командировка…
Не може бути??? На Донбас???
Все правильно, в руках шифровка –
Наказ прямий, без викрутас!
Та руки раптом затремтіли,
З ким воювати, ми ж брати?
Й думки в минуле полетіли
І нерви стали мов дроти…
Згадався Пашка, Україна,
Десь там в подільському селі
Друг сиротою лишив сина,
Останній слід свій на землі…
Давно він був там й не згадати,
Це ж скільки пролетіло літ!
Чи ще жива старенька мати…
Чоло враз вкрив зрадливий піт.
Куди ж це ми? А як же Пашка?
Солдатська дружба навіки?
Та є наказ…Хоч страшно й важко,
Вперед! До бою, русаки!
І ось Донбас, і бій палає,
В прицілі укра голова
Вогонь! І постріл враз лунає,
І смерть летить вже із ствола!
Аж раптом ворог оглянувся
І глянув прямо у приціл,
І світ разом перевернувся –
І скам’янів враз русофіл…
Бо через оптику на нього
Дивився Пашка-побратим?!
Він друга бачив знов живого,
Таким, як був він, молодим!
Той самий погляд милий, мужній!
Такі ж усміхнені уста!
Знайомий облік, серцю дружній!
Натура щира і проста!...
Сергій рвонувся і над полем
Полинув дикий болю крик
Розлігся громом понад боєм
Його біди звірячий рик!
Та куля вже знайшла поживу….
Упав уражений солдат,
Бо на війні не місце диву
І смерть не випустить з лещат….
Десантник вилетів з окопу
Прибіг і бранця обійняв
З-за пазухи, наче з окропу
Жетон із прізвищем дістав!
Оглухло небо, потьмяніло –
Це був радянський медальйон!
Кого душа вже відлетіла
Давно в небесний батальйон…
Того, хто спас його від смерті,
Хто дарував йому життя,
Хоч мусив сам за це померти –
Пішов за дружбу в небуття!
А він віддячив смертю сина!
Хай буде проклята війна!
Хай буде проклята країна
Де люди – гірше за лайна!
Молю тебе, Всевишній, зглянься!
І каяття моє прийми!
Прости гріхи, яких набрався,
До себе грішника візьми!
Мов в забутті підняв солдата,
І навпростець пішов, крізь бій
Недовго кари йому ждати –
Розплата буде за розбій!
Ще крок і міна під ногами
Здійняла землю в небеса –
Господь прийняв обох, з гріхами
Червона вкрила все роса…
Жнива кістлява святкувала,
Збирала щедрий урожай.
Убивць до пекла посилала,
Героїв відправляла в Рай.
Лише Сергія душу грішну
Лишила поміж двох світів –
Щоб лила та сльозу невтішну
За дружбу, зраджену, братів… Служили ребята в десанте ... (Баллада о солдатской дружбе).
Служили ребята в десанте,
В Афгане судьба их свела.
Сергей родился в Салехарде,
Павел - с подольского села.
Ни с чем на свете не сравнить
Братства дружбе боевую -
Патроны и хлеб делят солдаты,
Наряды и службу строевую ...
В одном из боев, под Кандагаром
Сергей, ранен, упал -
Скосил душман его ударом,
И Пашка вторая спас!
Закрыл собой собрата -
За два лютую смерть принял!
Военная дружба - нерушимая,
Так подолянин всем говорил ...
Летят годы, десятилетия,
Страны той уже нет.
Но не кончилось тяжелые -
Потому что для Русне есть везде война!
Прошел Сергей Чечню, Молдову,
"Освобождал" Нагорный Карабах,
Сжег Осетию, бидов -
Немало крови на руках!
И воин всегда верил праздник
Во все, что Кремль ему говорил!
Вождю верил он упорно,
Что "русский мир" везде защищал ?!
И снова новая командировка ...
Не может быть ??? На Донбасс ???
Все правильно, в руках шифровка -
Приказ прямой, без уловка!
И руки вдруг задрожали,
С кем воевать, мы же братья?
И мысли в прошлое полетели
И нервы стали как провода ...
Вспомнился Пашка, Украина,
Где-то в подольском селе
Друг сиротой оставил сына,
Последний след свой на земле ...
Давно он был там и не вспомнить,
Это же сколько пролетело лет!
Или еще жива старушка ...
Лоб сразу покрыл неверный пот.
Куда же это мы? А как же Пашка?
Солдатская дружба навеки?
Но есть приказ ... Хотя страшно и тяжело,
Вперед! К бою, русаки!
И вот Донбасс, и бой пылает,
В прицеле укра председатель
Огонь! И выстрел вдруг раздается,
И смерть летит уже из ствола!
И вдруг враг оглянулся
И взглянул прямо в прицел,
И мир вместе перевернулся -
И окаменел сразу русофил ...
Потому что через оптику на него
Смотрел Пашка-побратим ?!
Он вторая видел вновь живого,
Таким, как был он, молодым!
Тот же взгляд милый, мужественный!
Такие же улыбающиеся уста
Знакомый учет, сердцу дружественный!
Натура искренняя и простая ...
Сергей рванулся и над полем
Полетел дикий боли крик
Раздался гром более боем
Его беды зверский рык!
И пуля уже нашла пищу ....
Упал пораженный солдат,
Потому на войне не место чуду
И смерть не выпустит из тисков ....
Десантник вылетел из окопа
Прибежал и пленника занял
Из за пазухи, как из кипятка
Жетон с фамилией достал!
Оглохло небо, потускнело -
Это был советский медальон!
Кого душа уже отлетела
Давно в небесный батальон ...
Того, кто спас его от смерти,
Кто даровал ему жизнь,
Хотя должен был сам за это умереть -
Пошел за дружбу в небытие!
А он отблагодарил смертью сына!
Да будет проклята война!
Да будет проклята страна
Где люди - хуже дерьма!
Молю тебя, Всевышний взглянуть!
И раскаяние мое прими!
Прости грехи, которых набрался,
К себе грешника возьми!
Как в забытьи поднял солдата,
И прямо пошел, сквозь бой
Недолго казни ему ждать -
Расплата будет за разбой!
Еще шаг и мина под ногами
Подняла землю в небеса -
Господь принял обоих, с грехами
Красная покрыла все роса ...
Жатва костлявая праздновала,
Собирала щедрый урожай.
Убийц в ад посылала,
Героев отправляла в Рай.
Только Сергея душу грешную
Оставила между двух миров -
Чтобы лила и слезу неутешительную
За дружбу, преданную, братьев ... | |
