хто, хто, хто ти така,
пані біда, приходиш ось так,
сідаєш у крісло, ще й не сама
похмура така, давай тобі коли
давай тобі віскі, кинь шматок м"яса
прямо у миску, ніч за вікном
хитає колиску, і я не один.
залипшими висним,
зовсім не кисним, просто похмурі
забивши табак пускаємо дим
прямо у очі тім хто підвис.
під звуки колонки
підібрав сам ключі, відчинивши замки,
виявилось я не сповна розуму критин,
що ти наробив? щей сам дупустив тієй біди,
виливаючи галімий зміст під ці біти.
мої думки на висоті забуті тоді
чужими людьми. залишуся тут серед них
один на один черпати вірші,
забувши про душу, забувши про все
ловити відсоток, що нагрибе
і я попливу там де немає ні мене ні тебе
божевільний майстер, настрочив на біт
та хто ти такий, у тіні душі
пишеш вірші другим говориш
сиди і мовчи в своїй тишині.
відлюдник доцільних думок
повідав мені про заговір тих
мешканців тіні й забутих думок
викладачів на парах і сонних студентів
неперспективних вузів.
що потім волочитимуть своє життя обузою
на шиї у батьків.