ЛЕБІДЬ
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, —
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.
Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров'ю сходив, тихо умирав.
Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.
Стрепенулась зграя, закричала біла:
"Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!" —
І ганебно спати більше не змогла.
Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров'ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?
2.IV.1917 SWAN
A flock of swans slept in the swamp.
Eternal night was ink, and there was a fog…
All around slept, only a white swan
Silently he shed the blood of his wounds.
And he sang a song, a song of a swan,
About blue lakes, about the beauty of the steppes,
About the big sun, about winds and clouds,
And a swan sang far away.
He called to wake up, to spread his wings,
Fly the sky to the golden lands…
A flock of swans slept peacefully,
And in vain the swan called, woke her.
And when he saw that the brethren did not hear,
That forever chained them to himself, -
He cried out in agony, struck a stone,
He wounded his chest, broke his wings.
The black night was ink, it did not shine in the morning,
In the evening the distant sunset did not burn…
The flock slept quietly, the swan wept softly,
Quietly bleeding, quietly dying.
Only once in the morning the waves roared,
And the thunders sounded with loud trumpets,
The sun broke out, blinded the eyes,
Distributed around the horizon clear.
The flock flinched, the white one shouted:
"The air is rotten here, the water is rotten here! ..
And above us the sun, the sky, space, freedom! "-
And shamefully could not sleep anymore.
A flock of foam rustled on the waves.
Noisy wind… again! And - goodbye! ..
And it flew easily, like a white cloud,
And shouted from heaven about a happy land.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Quietly, quietly came the white swan with blood,
Then, squeezing the wounds, the wings parted…
And fought in exhaustion… A flock of swans!
Did anyone in the sky remember the swan?
2.IV.1917 Смотрите также: | |
