Знову в дорогу через пустелі,
Щоб висікати воду зі скелі,
Щоб споживати манну небесну,
Щоб повернутись в землю чудесну.
Спогадай увесь той шлях,
Що ним водив Господь в пісках,
Щоб тобі до серця промовляти,
Щоб впокорити тебе,
щоб випробувати тебе,
Щоб ти милість Божу міг пізнати.
Він впокорював тебе і голодом морив тебе
Й манну з неба дав на споживання,
Щоб досвідчив ти і знав, що в Слові Божому життя
Й Духом уст Його сотворен всесвіт.
Ах, обіцяна земля, де ж схована твоя краса:
Гори і долини мальовничі?
Де ж струмочки вод живих? Де ж золото твоїх ланів?
Де ж солодкість виноградин вічних?
Боже, Ти моє Добро, Надіє серця вбогого,
Прагну Тебе всім єством дитячим!
Скільки ж кроків по землі і скільки років в вічності
Ти даруєш нам, щоб Тебе бачить!!!