КЛІТЕМНЕСТРА
Кассандра (до Клітемнестри):
…Ти, правда, і не жінка.
Леся Українка
Агамемнон іде —
піднімається сходами, й сонце
світить у спину йому, і увесь він відлунює міддю,
мов налитий війною бовван, і риплять
шкіряні поворозки бляшаних його обладунків…
Приберіть, не хочу!
Не бажаю звіриного запаху з рота,
ані рук його в нігтях, лямованих чорним, —
ці руки зривають одежу
із мене, як з мертвого тіла на полі бою,
і можливо, під нігтями ще догнивають ворсинки
і лупа — із одежі й волосся забитих.
Може, я і не жінка —
я не хочу вищати й звиватись од смертної втіхи,
навиліт прохромлена лезом сліпучим, у скалках смердючого поту,
що опливає на мене липкими соками смерти:
ненавиджу
тонке скавуління суки, котре заляскоче
мимо моєї волі в ту мить у мене в гортані,
ненавиджу хвилю змори, котра огорне,
й розбухлу од вільгости пористу таранкуватість
його глевкого підгорля понад собою,
коли буду розплющувать очі; о сину Атрея,
так під тобою пручалась розпластана Троя,
стріла поціляє в пругке, і живе, і охоплене тремом —
це лань? Брісеїда? Чи — горяч жіноцької крови,
по стегнах спливаючи, робить тебе переможцем,
що кров добуває із тіл, наче праведник — воду зі скелі?
Не перелюбство, не скотолюдство, але скотоложство —
змагать Клітемнестру, і лань, і Кассандру, і Трою, й Мікени!
Може, я і не жінка.
Агамемнон надходить, і довшають тіні із запахом пітьми і поту.
А мені таки зимно.
Я стою і дрижу з осяяння: вбивати — то також робота!
Прясти, ткати
(розпускати — як та, що з Ітаки), трояндове тіло Егісфа
(ах, причім тут Егісф!) натирати пестливим олійком —
насолода для пальців, заняття для пальців, та не для цариці:
це нічим не шляхетніш, ніж, приміром, мацання віспин,
і стокрот уже ліпше було б із якимось молільником
утекти — хоч до Дельф і, можливо, пошитися в жриці,
де щосвята належати всім перехожим калікам,
віддаючись незряче тій силі, позбавленій лику,
що не прагне спиняти (удар — на бігу: вгородитись!) —
що снується повсюдно, мінлива, текуча й незрима…
Ах, як зимно.
Сходиш, освітлений сонцем зі спини, —
о богорівний!
(Що богорівніший, то ненавидніший, то притягальніш
ступа твоя сходами — кожен-бо крок в ній заважить
з рік Іліонський — ах ну ж бо, ну ближче, ну ближче…)
Завмираючи з захвату,
сліпнучи з чорно-білого — розчерку тіней,
осоння плит мармурових,—
на всю силу уяви держу собі перед зором
одним-єдиний покоїк,
де заслона — вся вибухлий пурпур: коли ти зайдеш за неї,
я, єдиним божистим жестом
руки, твердої од холоду вірного їй металу,
все перевершу, на що ти досі спромігся:
я засную нове царство —
світ без Агамемнона.
*** CLITEMNESTRA
Cassandra (to Clytemnestra):
… You, however, are not a woman.
Lesya Ukrainka
Agamemnon goes -
rises the stairs, and the sun
it shines in his back, and it all echoes with copper,
like an idol poured out on war, and they squeak
leather carts of his tin armor…
Take it away, I don't want to!
I don't want bad breath,
nor his hands in nails laminated black, -
these hands tear clothes
from me, as from a dead body on the battlefield,
and perhaps the hairs are still rotting under the nails
and a dandruff from the clothes and hair of the slain.
Maybe I'm not a woman -
I do not want to rise and writhe from the consolation of death,
navilit chromed with a dazzling blade, in the rolls of stinking sweat,
that flows on me with the sticky juices of death:
I hate
a thin whining of a bitch that will clatter
against my will at that moment in my throat,
I hate the wave of weariness that will envelop,
and swollen from moisture porous rattlesnake
his glittering throat above him,
when I open my eyes; about the son of Atreus,
so under you resisted the outstretched Troy,
the arrow aims at the elastic, and lives, and covered with trembling -
is it a doe? Briseis? Or - hot female blood,
floating on your thighs, makes you a winner,
that the blood draweth forth out of flesh, as the righteous getteth water out of a rock?
Not adultery, not bestiality, but bestiality -
Clytemnestra, and the doe, and Cassandra, and Troy, and Mycenae will compete!
Maybe I'm not a woman.
Agamemnon arrives, and lengthens the shadows with the smell of darkness and sweat.
And I'm still cold.
I stand and tremble with enlightenment: to kill is also a job!
Spin, weave
(dissolve - like the one from Ithaca), the rose body of Aegis
(ah, and here Egisf!) rub with caressing oil -
pleasure for the fingers, lessons for the fingers, but not for the queen:
it is no more noble than, for example, feeling smallpox,
and a hundred times better it would be better with some kind of suppliant
to escape - though to Delphi and, perhaps, to sew in a priestess,
where every holiday belongs to all passers-by,
indulging blindly in that power devoid of face,
that does not seek to stop (blow - on the run: to fence in!) -
wandering everywhere, changeable, fluid and invisible…
Ah, how cold.
You descend, illuminated by the sun from behind, -
oh goddess!
(The more godly, the more hateful, the more attractive
your stupa is a ladder - because every step in it will interfere
from the year of Ilion - ah well, well, closer, well closer…)
Freezing with delight,
blinding from black and white - a stroke of shadows,
fall of marble slabs, -
with all the power of imagination I keep in front of my eyes
one and only room,
where the veil is all bursting purple: when you go behind it,
I, the only divine gesture
a hand firm from the cold of the metal faithful to it,
I will surpass everything that you have managed to do so far:
I will fall asleep in the new kingdom -
a world without Agamemnon.
*** Смотрите также: | |
