Дні повільно згортаються у клубочок спогадів,
Дихання сповільнюється, повіки опускаються
І якби ще раз побачити його серед сотень снів,
І якби дізнатись, що йому ще раз згадаєшся...
На столі недопита кава і холодні руки,
В голові похмілля думок і трохи вина:
Припини терпіти, чекати, припини ці муки,
Ти ж у нього "одна з", а не просто одна...
Тепер не пишуть листів і не дають обіцянок,
Тепер йдуть не оглядаючись, залишають купу здогадів...
Ти ж залиш їх на завтра, до терпкої кави на ранок,
Поки день загорне все в клубочки спогадів...