Ти,
Ховаючись в тенетах самоти,
Від сонця відвертаєш очі,
Бо звикла йти, не маючи мети,
Укрившись темрявою ночі.
Ти губишся під світлом ліхтарів,
Блукаєш у театрі тіней
Всіх, хто колись у забутті жеврів
Душею, що до тебе лине.
Ти
Вважаєш, що так важко віднайти
Удвох тепло і розуміння...
Між тим, від ляку спалюєш мости -
Любові прояви невинні.
Втопивши погляд в далечі зірок,
Закрившись від усіх журбою,
Не зробиш хоч один маленький крок
До серця, що живе тобою.
Серце поведе -
До забутих мрій відкриються брами.
Їх коли знайдеш -
Не губи, тримай їх міцно руками.
Зробимо лиш крок -
І продовжим все, що тільки почали,
Щоб дивитись вдвох
Вільними, ясними очами.
Ми
Колись зустрінем ранок вільними людьми,
Колись прокинемось від недовіри,
Щоб після довгих пошуків в пітьмі
Воскреслі дні коханням медовіли...