Срібне "кохаю" на вустах блукає,
Ночі Кривбаса стають дедалі довші.
Жовтень в позолоті усмішку шукає,
А я намагаюсь не забути твої очі.
Мідні привітання стають недоречні,
Я благаю в осені лише твоє кохання,
Навіть небо бачить всі ті безперечні
Мої почуття. Щирі, невгамовні, як саме бажання.
Відриваю по шматочкам пожовтіле листя,
Дощові простори тяжко усміхаються.
Оселившись на дорозі, обплетена намистом,
Все чекаю на цілунки губ твоїх що граються.
Вірю в Бога, щастя, і твоїм обіймам,
В осінь цю знаменну загублю свій розум п’яний.
Ми збудуємо разом той рай, повір нам,
Я цілую тебе міцно, і на вік твоя, коханий…