Частиночка спокою – банальна відстрочка реальності
Мені уже пО хую. Не тхне від цієї банальності
Завмру серед тиші і вогких тіней ледь зворошених
І дУмки, як миші, до сивості нашорошені. .
Сторінки не плачуть, а тільки від смутку ховаються
І чітко вже бачу, як сили від тиску ламаються.
Де зникла краса і яскраве тепло цього місяця?
Враз блисне коса, та страхи від страху повісяться.
Чомусь не знаходжу я ясності серед просвітлення
Все привидом броджу, і зуби по-дужче заціплені.
І зникнув би, в сторону відійшов… Та дощ пішов…
І тільки бажання. Із крайнощів зліплені.
Втікати не варто. із долею, як об стіну, жарти.
Прохаєш хоч трішечки фарту… У Бога. На карту
Поставлено більше ніж тисяча Солодких годин,
А що ж так без них тоді лишиться?
Одна лише темрява кінчена…
Без посмішок пройде під церквою надцяте вінчання
І сонце розпалить знов день.
Відлуння пісень, в змарнілих від часу віконницях
В стійкім повертанні пролине чергова безсонниця
Понурена тиша повернеться з зони неясності,
Зостанеться лИше те, що не піддано гласності.
Брудні ганчіркИ закутають душу спотворену
Палкими надіями й буднями намертво зморену.
Де сенс в існуванні серед нікчемності?
Майбутньому б чемності…
Лиш музика додає життя, в сміття
Ламкої буденності.
