Флешбек у той останній вечір жовтня
У вирі соціомереж, не знавши виходу назовні
Я бачив сотні слів, фальшивих посмішок…
Проте і я цим жив… Невже це дійсно так?
Невже я дійсно хотів позбутися реальності
Чи лиш з обривків пам’яті кидався в крайності,
Де, кимось вирване, серце, яке здригалось в долоні
Я сам свідомо добивав у інтернет-полоні!
Мені плювати було на себе і на інших
Байдужість рвала зсередини, її дедалі більше ,
Надії зломані, всі почуття атрофовані,
Лиш скляні очі до ночі у синіх променях.
Тоді ти стала однією з тих,
чий запит в друзі став банальним до болю, плюсом простим,
Секундним кліком у світі віртуальних машин,
Однак маленьким початком великих змін.
І ось я… іду в строю а ти йдеш поруч.
Мій погляд застиг на тобі випадково.
Та знаю мене ти не помітиш знову.
Такого, як всі…
Полились повідомлення двох л едь знайомих людей,
Ніби коктейль із суміші безглуздих речей,
Що морем лиючись з під пальців до наших очей
Невдовзі розчинялись в темноті курсантських ночей
Ти не одна така була, і в тебе я не один
Ми випадкові герої на постаментах вітрин
І мабуть я б завис навічно у цій мертвій зоні
Якби не номер твій в моєму телефоні
Якби його не розгледів тоді крізь п’яні очі…
Я б не наплів дурниць, і не дзвонив тобі серед ночі.
Не вибачався б вранці йдучи хтозна звідки додому,
І, мабуть, так би і залишився простим «знайомим».
І ось ми… До ранку тонемо в розмовах…
А згодом, п’ємо шампанське в тебе вдома,
І просто… сміємося як діти з того,
Що ми як не всі…
так було довго. Поки я не прозрів раптово
Під формою забилося шалено серце знову
Я млів, хотів, любив бути поруч тобою.
Й врешті решт зумів сказати «будь зі мною»
Тепер, коли ти дивишся на мене цими очима,
В яких я ніби зависаю, як маленька дитина,
Теорія ймовірності згорає пламенем синім
Я розумію нарешті, що можу бути щасливим!
Тоді, коли я обіймаю тебе на коридорі
А злий полковник каже, що це аморальне порно,
Коли мені на кухні погрожуєш бананом…
Коли слабкий алкоголь ніби керує нами…
Саме тоді…
Мені так хочеться сказати мільйони слів
Адже сьогодні Катюш, день народження твій
Але я знаю, я далеко не Вільям Шекспір
І все що сказано тут не шедевральний твір.
Бажаю лиш, щоб твої будні були вічним літом
Адже ти варта найщиріших посмішок на світі .
Це лиш початок історії, її маленька прелюдія.
Із власним епілогом: «далі буде…»
Флэшбек в тот последний вечер октября
В водовороте социомереж и не знали выхода наружу
Я видел сотни слов, фальшивых улыбок ...
Однако и я этим жил ... Неужели это действительно так?
Неужели я действительно хотел избавиться реальности
Или только из обрывков памяти бросался в крайности,
Где, кем вырвано, сердце, вздрагивало в ладони
Я сам сознательно добивал в интернет-плену!
Мне плевать было на себя и на других
Равнодушие рвала изнутри, ее все больше,
Надежды сломанные, все чувства атрофированы,
Только стеклянные глаза к ночи в синих лучах.
Тогда ты стала одной из тех,
чей запрос в друзья стал банальным до боли, плюсом простым,
Секундным кликом в мире виртуальных машин,
Однако маленьким началом больших перемен.
И вот я ... иду в строю а ты идешь рядом.
Мой взгляд застыл на тебе случайно.
И знаю меня ты не заметишь снова.
Такого, как все ...
Полились сообщение двух л едь знакомых людей,
Вроде коктейль из смеси бессмысленных вещей,
Морю лиючись из под пальцев до наших глаз
Вскоре растворялись в темноте курсантских ночей
Ты не одна такая была, и у тебя я не один
Мы случайные герои на постаментах витрин
И пожалуй я бы завис надолго в этой мертвой зоне
Если бы не номер твой в моем телефоне
Если бы его не разглядел тогда сквозь пьяные глаза ...
Я бы не наплел глупостей и не звонил тебе ночью.
Не извинялся бы утром идя знает откуда домой,
И, пожалуй, так и остался простым «знакомым».
И вот мы ... К утру тонем в разговорах ...
А потом, пьем шампанское у тебя дома,
И просто ... смеемся как дети с того,
Что мы как все ...
так было долго. Пока я не прозрел внезапно
Под формой забилось бешено сердце снова
Я балдел, хотел, любил быть рядом тобой.
И наконец сумел сказать «будь со мной»
Теперь, когда ты смотришь на меня этими глазами,
В каких я бы зависаю, как маленький ребенок,
Теория вероятности сгорает пламенем синим
Я понимаю наконец, что могу быть счастливым!
Тогда, когда я обнимаю тебя в коридоре
А злой полковник говорит, что это аморально порно,
Когда мне на кухне угрожаешь бананом ...
Когда слабый алкоголь будто руководит нами ...
Именно тогда ...
Мне так хочется сказать миллионы слов
Ведь сегодня Катюш, день рождения твой
Но я знаю, я далеко не Уильям Шекспир
И все что сказано здесь бесподобен произведение.
Желаю лишь, чтобы твои будни были вечным летом
Ведь ты стоит искренних улыбок на свете.
Это лишь начало истории, ее маленькая прелюдия.
Со своим эпилогом: «продолжение следует ...» Смотрите также: | |
