Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.
Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться пухне і - от.
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.
В провінційній постелі я плакала доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.
Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.
Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим
Забываются линии, запахи, краски и звуки,
Слабеет зрение, гаснет слух и уходит радость простая.
За своею душою протянешь лицо и руки,
Но высоко и недостижимо она отлетает.
Остается только вокзал, на последнем перроне
Серая пена разлуки клубится, пухнет - и вот
Она уже разъедает мои беззащитные ладони
И отвратительным сладким теплом наползает на рот.
Осталась любовь, но лучше б ее не было.
Затихала, стихала банальная вокзальная весна.
Мы умрем не в Париже, теперь я это знаю наверняка,
В провинциальной постели, что потом кишит и слезами,
И твой коньяк никто не подаст тебе, я знаю.
Ничьим поцелуем не будем утешены мы.
Под мостом Мирабо, где разойдуться круги темноты.
Слишком горько мы плакали и обижали природу.
Слишком сильно любили, стыдя этим любовников.
Слишком стихи писали, поэтов презрев с роду.
Нам они не позволят умереть в Париже и воду
Под мостом Мирабо окольцуют конвоем густым. Forgotten line, smells, colors and sounds
Made weak eyesight, hearing and passing away goes out simple joy.
By its very soul stretch face and hands
But it high and unattainable departure.
There remains only the last station on the platform,
Grey foam swirls swelling and separation - here.
Already it corrodes my defenseless palm
And disgusting sweet warmth creeps in mouth
Stayed love, but would be better if it was not.
In provincial bed until I cried tired,
And disgust rosy lilac looked to the window.
The train went smoothly and looked sluggish in love,
As your body in choking shelf dirty,
Zatyhala, styhala banal Vokzalna spring.
We die not in Paris, but now I definitely know,
In provincial bed that is teeming with sweat and tears.
And your brandy not give you any, I know,
Draw a kiss will not comforted us.
Under the bridge Mirabeau not go away darkness circles.
Too bitter and insulted we cried nature,
Too much loved by lovers soromlyachy,
Too poets wrote verses znevazhyvshy naturally.
We will not let them die in Paris and water
Under the bridge Mirabeau okiltsyuyut escort thick
Zabыvayutsya LINES, smells, paints and sounds
Slabeet Vision, hearing and uhodyt hasnet Simple Joy.
For protyanesh charge dushoyu own way and hands,
But a High nedostyzhymo ÎÍÀ otletaet.
Only remains to station on poslednem Perron
Seraiah foam razluky klubytsya, puhnet - and IOP
ÎÍÀ already razъedaet My palm bezzaschytnыe
And otvratytelnыm Sladko napolzaet heat in the mouth.
Ostalas love, but better to EE was not.
Zatyhala, styhala banalnaya vokzalnaya spring.
We umrem not in Paris, now I know This navernyaka,
In provyntsyalnoy bed, something teeming with sweat and tears,
And thy-brandy No one will give you, I know.
We will not Nychym Kiss We uteshenы.
Under the bridge Myrabo, where razoydutsya temnotы circles.
Too Bitter We wept and obyzhaly nature.
Too much loved stыdya эtym lyubovnykov.
Too wrote verses, poets prezrev s family.
We do not permit îíè die in Paris and water
Under the bridge Myrabo okoltsuyut hustыm convoy. | |
