Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені Усні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні - Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,- Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха! Чего являешься мне Во сне? Чего обращаешь ты ко мне Замечательные глаза те ясные, Печальные, Словно колодца дно студеное? Почему уста твои немые? Какой укор, которое страдание, которое непреисполненное желание На них, как зарево красное, Занимается и снова тонет Во тьме? Чего являешься мне Устные? В жизни ты мной згордувала Мое ты сердце надорвала, Из него вызвала одни Те рыдания гласные - Песни. В жизни меня ты и знать не знаешь, Идешь по улице - проходишь, Поклонюсь - даже не взглянет И головой не кивнешь Хоть знаешь, знаешь, знаешь, как я люблю тебя безумно, как мучаюсь по ночам И как летом уже по годам свою боль, сожаление, свои песни в сердце сдавливаю на дне. О, нет! Являйся, звездочка, мне ни во сне! В жизни мне всю жизнь тосковать - не жить. Так пусть то сердце, что в заботе, будто перла в болоте, чахнет, вянет, засиха, - Хоть во сне на вид твой оживает, Хотя в жалости живее играет. По-человечески свободно дыхания, и того чуда золотого Испытывает, счастья молодого, Желаемого, страшного того Греха! | |
