Будуєм стіни кам’яні, руйнуєм, спалюєм мости,
Тікаєм кудись самі від себе – не знаєм чого хочем і що нам треба.
З легкістю опускаєм руки, ламаємось і терпим біль розлуки,
Сумуєм, підіймаєм білі прапори, звинувачуєм кого завгодно – тільки не себе самих!
Відкривай(!) Підіймай(!) Догори очі,
І спалахи своїх емоцій – не тримай у сірій клітці,
Пиши(!) Малюй(!) Життя на новій сторінці.
Викидаємо слова на вітер – стаємо схожі на зів’лі квіти,
Втрачаєм тепло і простоту, зачиняємось в собі й плекаєм самоту.
Щодень наздоганяєм час, рахуєм кроки від усмішок – до образ,
І в сказаному втрачаєм обережність, ставим розділові знаки – у нескінченність.
Відкривай(!) Підіймай(!) Догори очі,
І спалахи своїх емоцій – не тримай у сірій клітці,
Пиши(!) Малюй(!) Життя на новій сторінці.