Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчеиий цілунок?
Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі «достигло идеала»,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави...
В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги
I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І
Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу .те лице, що ледве
Із хутра виглядає... Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку—хто те розгада?
А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія ! Пане Фредеріку,
Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,—
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте...
1934 p. Шопена вальс ... Ну кто не играл его
И кто не слушал? На чьих устах
Ни возникала улыбка капризная,
В чьих глазах не заблестела искра
Напивкохання или напивжурбы
От звуков тех кокетливо-своевильних,
Печальных, как вечер золотого дня,
Страстных, как нескинчеиий поцелуй?
Шопена вальс, пробреньканий неумело
На пианино, что, мол поэт,
В беспорядке «достигло идеала»,
О! даль которую он серебряную отдернул
Мне в это время вечерней усталости,
Когда ищет злагидниле сердце
Ласковых линий и неострых красок,
А где-то прячет и жажду, и страсть,
И мечтаю, и силу, как земля прячет
Непреодолимые ветви травы ...
В снега, в глубокой снежной неизвестность,
Кружевные, пряжки несутся сани,
И в них, как солнце, сверкнул из-под ресниц
Лукавый или печальный - кто угадает? -
Горячий или холодный кто, поймет? -
Последний, возможно, может, первый улыбка.
Это счастье! Счастье! руки протягиваю
Бьет снег из-под холодных копыт,
Метнулось воронье у дороги
I протянулась пустыня вокруг.
Седла лошади! Эй, в погоню быстрее и
Это счастье! Счастье! - Я прилег к гриве,
Я втиснул в теплые стороны остроги -
И снова вижу .То лицо, едва
Из меха выглядит ... Что мне?
Неужели слезы на глазах?
То слезы радости - кто тее скажет?
То слезы грусти кто то Розгадов?
А вечер курит окна незнакомые,
А синяя туча жаром прониклась,
А синий лес просвечивает огнем,
А ветер ветви клонит и поет
Мне в ушах ... Это счастье! Это любовь!
Это безнадежность! Господин Фредерику,
Я знаю, что ни ветра, ни саней,
Ни коня нет в вашем вальсе,
Что это - только выдумка моя
Однако ... Пусть вам Польша или Жорж Санд
Любовницы две, одинаково жестокие! -
Навеяли то нежный вихрь звуков, -
Ну и что же потом? А сегодня я
Люблю свой сон и вас люблю его,
Капризный худощавый музиканте ...
1934 p. Смотрите также: | |
