Ти любив – як творив. Патетичним акордом
Пролунав у душі моїй, спраглій чудес.
І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо –
Опалив мене блиск емеральдових лез.
У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій
Кожен спомин палю, загубивши їм лік, –
Але очі твої, незглибимо зелені,
Мов сукно картяра, мене зватимуть вік.
Хай світанки горять, як роз’ятрені рани,
Наближають щораз заповітний поріг, –
У глибинах морських, о мій ніжний тиране,
Не стьмяніє докір двох безодень твоїх.
Ты любил - как творил . патетическим аккордом
Раздался в душе моей , жаждущей чудес.
И пусть разошлись мы молчаливо и гордо -
Опалил меня блеск емеральдових лезвий.
В стратенчим сожалению я , в сокрушении бешеной
Каждый память курю , потеряв им счет , -
Но глаза твои , незглибимо зеленые ,
Как сукно картежника , меня будут звать возраст .
Пусть рассветы горят , как растравленные раны ,
Приближают каждый раз заветный порог , -
В глубинах морских , в мой нежный тиран ,
НЕ стьмяние упрек двух бездн твоих .
