А навруги лише попіл і не допалки.
Ну і толки з тих, хто просто топить дні,
Тих, хто кршиться у попільницю.
В них нерви не зміцнені. Букви вицвіли.
Кисень перекрили, ніби, навмисно.
Та відтепер постійно тримаю руки міцно.
Звісно. Та ще й зима на дворі.
А я, ніби, сам один у темному коридорі.
Коли губиться межа між пізно і рано.
А сутінки такі самі як і світанок.
Не астролог, але вчу сузір'я.
Не розумію я його, не мене суспільство.
Залишилсь тільки чорні полоси.
Немає сил кричати - читаю у пів голоса.
Як завжди, неприємні спогади не стерти.
Ми явно не інертні.
Атмосфера - білий дим.
У повітрі літає павутина.
Ми не розійшлись, тому й не розвели мости.
Я не змінився. Я та сама дитина.
A navruhy only ash and not dopalky.
And really one of those who simply drowns days
Those who krshytsya in the ashtray.
They nerves are not strengthened. The letters faded.
Oxygen is blocked, as if deliberately.
And now always hold hands tightly.
Of course. Yes, and winter in the yard.
And I like, alone in a dark corridor.
When lost the line between late and early.
A twilight same as the dawn.
Not an astrologer, but teach constellation.
I do not understand it without me society.
Zalyshyls only black streaks.
No strength to cry - I read in half a vote.
As always, do not erase the bad memories.
We are clearly not inert.
Atmosphere - white smoke.
In the air flying spider web.
We have not differed because not lit bridges.
I have not changed. I'm the same kid.
