Надворі темніє, чи це вже світанок.
Альбом дитини на землі ласканий вітрами.
Заніміле, попечене від снігу тіло,
Вже душу з'їло та на землі лежить.
Сірий колір, білі стіни за якими голоси.
Заберіть мене звідси, бо немаю сил.
Зав'яжіть сорочку, прив'яжіть до ліжка,
Але мовчіть. Ваші слова для мене як відкрита книжка.
Скрипить підлога. Заскрипіли двері.
Вже не страшно - вже розбиті нерви.
Та голос захрип і холод по спині.
Темне відображення тіней на стіні.
Якби не тис мороз а весна іще буде.
У цій хворобі я влип по груди.
На своїй койці слідкую пильно за клінікою.
І вкриті пилом ліжка, здерті обої -
То э Наріжний камінь, Земля обітована.
У комплекс цілий додати тератому.
Нас всіх давно заполонила ангісаркома.
Лишити з носом залиш собі і перетри.
І всі думки присутні Викинути з голови.
Ця клініка та сама Книга за сімома печатями,
Де Пандемія суспільного хаосу тебе каратиме.
Суспільство розділили по шкалі Глазго.
Щоб хворих прив*язати, не вистачає пасків.
Дуже важка на сприйняття ця нова тема:
Дератизація та еритема.
Спробуй спіймати вітер в полі та цей діагноз не виліковний.
Не тикай лікар ліки, бо вони не для каліки.
Лікують з того часу, як відкрив свої повіки.
Раніше крики чув, тепер я кричу.
Я не сцикун та вміло бережу свою сечу.
Було по всякому та не потрібно мені лікування.
Кохання де знайти не знаю. Знаю де знайти тоннель кохання.
Я не будую бруд.
Та моя діафрагма діє на тебе немов батут.
Поки не піздно покинути палати чотирьох стін.
Німому лірику на волі не потрібно було чекати змін.
Проблем по горло, але про-проблематично
Поводитись не так як всі, а так як мені звично.
Звичайних слів у голові доволі мало.
Проте не мало тих, кому я закривав є*ало.
Настане день, коли під нами буде лише небо.
А поки ми живемо, це лише ефект плацебо. Дополнительная тьма, будь то рассвет.
Детский альбом на Земле Чудесные ветры.
Убитый, чихал из снега,
Уже душевая и на земле лежит.
Серый цвет, белые стены, за которыми голоса.
Удали меня отсюда, потому что нет сил.
Свяжите рубашку, свяжитесь спать,
Но молча. Ваши слова для меня как открытая книга.
Поймать пол. Размазать дверь.
Больше не страшно - уже сломанные нервы.
И голос удушья и холодно на спине.
Темная тень дисплей на стене.
Если нет тысяч мороз и весна.
В этой болезни я представляю свою грудь.
На своей катушке наблюдая клиника.
И покрыты кроватью пыль, всплеск стен -
Это краеугольный камень, земля обеспокоена.
Комплекс в целом добавить тератоме.
У нас давно заполнена ангисаркома.
Оставив свой нос оставляйте себя и над головой.
И все мысли - выбросить от головы.
Эта клиника та же книга по семи уплотнениям,
Где пандемия общественного хаоса накажет вас.
Общество было разделено на масштаб Глазго.
Разрешить пациентам *, однако, достаточно прохождения.
Эта новая тема очень сложная от восприятия:
Дератизация и эритема.
Попробуйте поймать ветер в поле, и этот диагноз не излечим.
Не набирая лекарственную доктора, потому что они не для клетки.
Лечится со временем, как открытые веки.
Ранее слышал крики, теперь я плачу.
Я ишкун и умело держит мочу.
Это было не каким-либо, и мне нужна лечение.
Любовь, где найти не знаю. Ттонель знает, где найти любовь.
Я не буду грязи.
И моя диафрагма действует на вас, как батут.
До поздно, чтобы учиться четыре, чтобы покинуть стены камер.
Лирика Nimoy на не придется ждать перемен.
Проблемы в горле, но проблематично,
Не вести себя как и все остальные, и как я обычно.
Обычные слова в моей голове довольно маленькие.
Однако не несколько из тех, кого я охватил * Привет.
День придет, когда мы будем просто под небом.
И пока мы живем, это просто эффект плацебо. | |
