Навіть коли ти приведеш додому
всіх повій зі свого борделю,
Ти все одно шукатимеш в кожній з них шось знайоме,
шось схоже на неї.
І тоді коли якісно позаливаєш
всі свої спогади алкоголем,
Вона все одно залишиться всередині
якимось тупим перманентним болем.
І навіть тоді коли викинеш всі її речі
і всі подарунки до вашої річниці,
Подумаєш, шо краще було би,
якби вона дарувала тобі рушниці.
І завжди коли в наповпі у метро
будеш бачити схожий колір волосся,
Холоднітимуть пальці, згадуватиметься як воно все було
і гадатиметься чому ж не вдалося.
І ця демонічна жінка завжди буде жити в тобі
спокійно і виважено,
Так, наче вона нікуди і не зникала,
І інколи десь о четвертій ранку
на задимленій кухні
Ти розумітимеш, шо весь цей час
вона тебе теж пам"ятала.