Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг! Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачила Земля! Але ми з тобою... Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я... І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.
Ну скажи - разве не фантастически , Что в этом хаосе дорог Под строгим небом , Небом вечным , Я тебя встретил и не сохранил ! Ты и я - это вечное , как и небо. Пока мерцать миры , Буду приходить к тебе, И в других идти Гордые Ты . Как это все обыденно ! Как это обычно ! Сколько раз это видела Земля ! Но мы с тобой ... Мы не вечны, Мы с тобой просто - ты и я ... И поэтому для меня так трагически То , что ты чья-то , а не моя .