Примарні камениці і коші подвір`їв,
Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи.
Провалля ночі, що його ніхто не зміряв,
І смуток темних брам, і цвілі млосний подих.
Зім`ятий і заляпаний паперу клаптик,
Коротка, проста записка: "Ніхто не винен,
Злочинця не шукати!" Йде у тихих лаптях,
Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине.
З розкритих проводів букетом синя пара,
Із мідних, спухлих жил блакитна кров струмує.
З-за шафи, що в півсні принишкла з ляку марить,
Примарне соло на кларнеті смутку, чуєш?
Палає струм блакитний, мов душа в натхненні,
І шепіт божевілля два серця колише
З-під дна свідомості.
І ніч у вир шалений!
І синім квіттям газ в подертий килим тиші!
На ліжко, човен розкоші й нудьги кохання,
Сідає миша місячна – цинічна й куца,
І тіло з тілом, тісно сплетені востаннє,
В неситих скорчах болю й насолоди в`ються.
Похилений над ними синій янгол газу
Вінчає їх вогнем блакитним, наче миртом,
І душі, мов лілеї, кидає в екстазу,
Аж спаляться, немов останні краплі спирту. Призрачные каменные дома и корзины дворов,
Как трущобы мрака, узкие и мокрые ступени.
Пропасть ночи, что его никто не измерил,
И грусть темных ворот, и плесени томный вздох.
Скомканный и заляпанный бумаги клочок,
Короткая, простая записка: "Никто не виноват,
Преступника не искать! "Идет в тихих лаптях,
Как мудрый кот, крышами месяц, нетли несется.
С раскрытых проводов букетом синяя пара,
С медных, опухшие жил голубая кровь струится.
Из за шкафы, в полусне притихла от страха мечтает,
Призрачное соло на кларнете грусти, слышишь?
Пылает ток голубой, как душа в вдохновленные,
И шепот безумие два сердца колышет
Из-под дна сознания.
И ночь в водоворот обалденно!
И синим ягоду газ в рваный ковер тишине!
На кровать, лодка роскоши и скуки любви,
Садится мышь месячная - циничная и короткая,
И тело с телом, тесно сплетенные раз,
В ненасытных скорчит боли и наслаждения вьются.
Покосившийся над ними синий ангел газа
Венчает их огнем голубым, как миртом,
И души, как лилии, бросает в экстаза,
Вплоть сожжет, как последние капли спирта. Смотрите также: | |
