Чи то на те Божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися... З Чигирина
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випроважала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину.
Випроважала сестра свого брата.
А сірому сиротина
Випроважала: коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую — шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випроважала три поля, три милі,
Прощалася при долині. /57/
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити.
Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася.
Квітчалася, прибиралась,
Що день Божий сподівалась.
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.
Мина літо, мина й друге,
А на третє линуть
Преславнії компанійці
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
А за третім стиха —
Не дивися, безталанна, —
Везуть тобі лихо.
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з старшиною
Іде в чорній свиті
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі.
За ним ідуть єсаули
Та плачуть, ідучи.
Несуть пани єсаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали...
А на зброї... козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на йому сіделечко,
Хустиною вкрите.
[Т. Шевченко, Друга половина 1847,
Орська кріпость] То на то Божья воля?
Или такая ее судьба?
Росла по найму, вырастала,
С сиротой покохалась.
Бедняга, как голубь, с ней,
С несчастной своей,
От звездочки до звездочки
Сидят себе в вдивонькы.
Сидят, разговаривают,
Пречистой дожидаются.
Дождались ... С Чигирина
По всей славной Украине
Взревели большие колокола,
Чтобы седлали ребята лошади,
Чтобы мечи-сабли точили
И собирались на веселля,
На веселое погуляння,
На кровавое ухаживания.
В воскресеньице и ранесенько
Трубы трубы выигрывали.
В поход, в дорогу славные компанийци
До восхода солнышка отправлялись.
Випроважала вдова своего сына,
Ту единую ребенка.
Випроважала сестра своего брата.
А сером сирота
Випроважала: лошади поила
К зарницы из колодца,
Выносила доспехи - саблю золотую
И ружье-гаковницы.
Випроважала три поля, три мили,
Прощалась при долине. / 57 /
Дарила шитое шелками платок,
Чтобы вспоминал на чужбине.
Ой платок, платочек!
Кружевные, шитая.
Только и славы казацкой -
Сиделечко укрыть.
Вернулась, сокрушалась,
На путь битый смотрела.
Квитчалася, убиралась,
Что день Божий надеялась.
А в воскресеньице ходила
Выглядеть на могилу.
Мина лето, мина и другое,
А на третье несутся
Преславнии компанийци
В свою Украины.
Идет войско, идет и другое,
А с третьего стиха -
Не смотри, несчастная, -
Везут тебе беда.
Везут гроб рисованную,
Китайкой крытую.
А за ней со старшиной
Идет в черной свите
Сам полковник компанейский,
Колдун из Сечи.
За ним следуют есаула
И плачут, идя.
Несут господа есаула
Казацкую сбрую:
Литой панцирь порубленный,
Саблю золотую,
Три ружья-гаковницы
И три самопалы ...
А на оружии ... казацкая
Кровь засохла.
Ведут коня вороного,
Разбитые копыта ...
А на нем сиделечко,
Платком покрыто.
[Т. Шевченко, вторая половина 1847,
Орская крепость] Смотрите также: | |
