Моє місто вже давно спить та бачить десятий сон,
Не видно нічого в темноті крім парочки вікон.
Застиг час у повітрі перевіряє на чіткість мене,
А я йду тихенько собі й чекаю коли горе мине.
Так банально та просто не для таких як я,
Було створено цю планету під назвою земля.
Але все ж таки не буду сперечатись із усіма,
Бо ми самі винні в своїх промахах та помилках.
Я і сам багато чого начворив і обіцяв багато,
Так до цих пір деякі вважають мене катом.
Бояться що задіну їхню душу вбью на місці,
Говорять що моє місце в клітці.
Але ж це не так я добрий я та чутливий,
За іронією долі песимістист та мрійливий.
Чекаю на чудо але те чудо тікає від мене,
І я бачу із містом разом як мрії мої гинуть.
Хто вірить в мене в когось вірю я і не даремно,
Стоїмо на цій землі впевнено та твердо.
Хочеться так щоб було все добре,
Але чомусь мені чуда сьогодні бракує.
І музичка грає в моїх колонках знову,
Що зараз із зі мною вона навіть не знає.
Комусь бракую тепла комусь бракує любові,
Комусь ніжності а комусь твоєї крові.
Хтось готовий за іншого життя віддати,
А ти не можеш коли потрібно на джиппі стати.
І не у віці справа і не так як людину звати,
Він вдягнений як безпритульний не хочеш знати.
І може уя пісня сьогодні була для тебе ні прощо,
А моє місто вже давно спить та бачить десятий сон.
